— По телевизору увидел, как Сергей Тигипко говорит: "В детстве я наизусть знал "Евгения Онегина". Решил испытать себя — смогу ли вызубрить поэму в пенсионном возрасте. Тигипка я переплюнул, — каже 71-річний Микола Ворон. Минулого тижня він встановив рекорд України із найдовшого декламування віршів. За 5 год. 55 хв. прочитав напам'ять 8 тис. 500 віршованих рядків українською і російською мовами.
Микола Миколайович живе у трикімнатній квартирі біля станції метро Харківська. У помешканні пахне свіжим ремонтом.
— Учитися не хотів, — господар сідає в крісло у вітальні. Він у коротких джинсах і безрукавці. Говорить російською. — У першому класі з однокласником прогулював уроки. Бігали за школу й курили. Якось батько широким ременем утнув мені таку грамоту, що чотири класи був круглим відмінником. Міг раз прочитати сторінку і повторити все слово у слово. Та за роботою і родиною часу тренувати пам'ять не було. Почав вчити вірші два роки тому. Тоді працював на двох роботах: оператором у Київенерго і черговим слюсарем на фабриці "Дана". Швиденько робив свою справу і до вечора мав вільний час. Щоб його не гаяти, узявся за вірші. Сторінку проходив два-три рази. На третій міг усе повторити. Інші у цей час грали в карти і підсміювалися наді мною.
Ворон каже, що за півтора року вивчив 100 віршів і 10 поем.
— Часто їжджу на Лісовий ринок, бо там продукти дешевші. Хвилин 40 добираюся автобусом. Подумки повторюю вірші. Якось одна жіночка сіла навпроти і питає: "Про що ви так задумалися?". Прочитав їй напам'ять "Лист Татьяни" з "Євгенія Онєгіна". Вона слухала, з очей текли сльози. Каже: "Не думала, що такі чоловіки ще лишилися". Коли виходили, попросила номер телефону. Я лише сказав: "Якщо судилося, ми ще з вами зустрінемося". Відтоді її не бачив. Микола Миколайович витягає з серванту бронзову гармату й невелике погруддя радянського воєначальника Георгія Жукова.
— Майже 45 років жив в однокімнатці на Севастопольській площі. Сусідами були два герої Радянського Союзу. Коли померли, їхні діти повикидали статуетки і бронзові фігури. Підібрав їх.
Мені та тісна квартира ніколи не подобалася. Нормально спортом займатися не міг. Доводилося з гирями виходити на вулицю. 25 років збирав гроші на більше житло. Пенсію клав у банк на депозит. Жив на зарплату. 2009-го зняв накопичене. Продав квартиру і купив нову. Тепер маю місце для спортзалу.
Веде до просторої кімнати з великим барвистим килимом. Під вікном лежать дві гирі по 6 кг, стоїть лавка для качання преса.
— Щодня годину роблю зарядку, — 50 разів піднімає гирі над головою, підкидає і ловить на льоту. — Із гирями виконую тисячу вправ, ще стільки ж разів качаю прес. Через це не хворію. Їм лише здорову їжу — супи й тушковані овочі. М'яса не вживаю вісім років.
Микола Миколайович живе сам. Дружина померла 1986-го через захворювання крові.
— Прожили разом 20 років. Працював на кількох роботах, щоб родина не знала злиднів. Їздив на заробітки в Сибір. Вкалував на холоді по 12 годин. Як дружина померла, років 10 на інших жінок дивитися не міг. Потім відійшов. Але серйозних стосунків не мав.
Якось заїхав привітати доньку з 8 Березня. За столом випив 300 грамів коньяку. Потягнуло в Гідропарк на танці. Таке виробляв, що на мене всі жінки задивлялися. Запрошували танцювати. Але я танцював лише з однією. Вона хотіла зі мною перепливти від мосту Метро до мосту Патона. Але сил не вистачило. Назад повернулася. Я такі запливи влаштовую щотижня. Коли пливу, читаю напам'ять "Божественну комедію" Данте Аліґ'єрі. Зараз нових віршів не вчу. Бо почав штудіювати німецьку. Хочу "Фауста" в оригіналі вивчити.
2 
1
Коментарі