Минулої суботи у столичному палаці "Україна" вручали премії "Людина року-2009". На церемонію прийшов футболіст Андрій Шевченко, 32 роки. Він майже не буває на світських заходах.
— Не міг раніше вирватися. Щодня тренування, — каже російською при вході.
Запитую, чи комфортно почувається в костюмі. Сміється.
— У спортивному одязі комфортніше. Але костюми я люблю носити, — поправляє метелика.
Через чорний хід проводять студентів столичного університету культури і мистецтв. Ними заповнюють напівпорожню залу. Киян, які просяться всередину, не пускають.
Дві дівчини підбігають до Андрія. Просять розписатися на обкладинці зошита. Він бере в них ручку, ставить автограф.
Запитую, де дружина Крістен Пазік, 30 років.
— Крістен зараз не в Києві. Вона з дітьми в Лондоні. Ми вирішили, що дітям краще пересидіти зиму там. У Британії вони ходять до школи.
Торік улітку Шевченко повернувся до столичного клубу "Динамо". Уклав контракт на два роки. Його дружина з синами 5-річним Джорданом і на 2 роки меншим Крістіаном залишалися в Лондоні.
Киянин Микола Григорук, 34 роки, просить Андрія сфотографуватися з його сином. Дитина однією рукою тримається за руку футболіста, другою — за ногу.
— Я за синами скучаю. Бачимося кілька разів на місяць. Їжджу до них, вони приїжджають до мене. Погода поліпшилася, тому скоро діти прилетять сюди. А на 8 Березня я їздив у Лондон. Там жіночий день не святкують, але я привітав Крістен, подарував їй квіти.
Андрій живе на базі "Динамо". Кажуть, півроку тому купив квартиру в історичному центрі столиці. Перед цим радився з дружиною.
— Це не на Золотих воротах і не на Грушевського, як скрізь пишуть. Але житимемо у центрі. Про будинок у Кончі-Заспі ми не думали.
До футболіста під"їжджають двоє дівчат на візках. Вони займаються танцями для інвалідів. Андрій присідає біля них, обіймає за плечі.
— Щодня стежу за виступами української збірної параолімпійців у Ванкувері. Я гордий за цих людей. Вони роблять неможливе. Їздять на одній лижі, стріляють без рук. 18 медалей — це круто.
Червоною доріжкою всі йдуть парами, Андрій — сам. У залі сідає в першому ряду. На сцену підіймається з гімнасткою Лілією Подкопаєвою. Разом вручають статуетку "Вогонь Прометея" боксеру 22-річному Василеві Ломаченку, з Білгород-Дністровська на Одещині.
— Я не чекав такого, — говорить схвильований Василь. У вересні він виграв чемпіонат світу з боксу.
— Мені сказали, що це перша золота медаль в історії боксу незалежної України. Як тільки почав ходити, тато подарував боксерські рукавички. Він у мене вчитель фізкультури. У 6 років я вирішив виграти Олімпіаду. Позаторік став олімпійським чемпіоном.
Під час антракту половина глядачів ідуть до гардероба.
— Не втікайте, — гукає їм у спину одна з організаторок. — Ще не кінець, ще не нагородили аграрія року. У нас телезйомка, а зала напівпорожня.
Михайло Добкін став найкращим мером
Після антракту статуетку "Вогонь Прометея" вручають новопризначеному губернатору Харківщини Михайлові Добкіну, 40 років. Він переможець у номінації "Міський голова-2009". Лисину над лобом лауреат премії прикрив зачесаним пасмом волосся.
— Спісиба, — бере статуетку і спускається зі сцени.
Титул "Меценат року" вручають голові правління фонду "Єдиний світ", нардепу-"регіоналу" Едуардові Прутніку. У номінації "Нова генерація року" перемагає "регіоналка" Ірина Бережна.
Спеціальні премії отримують російський поет і композитор Олександр Морозов, ведучий ігор для кмітливих Олександр Масляков, письменник-гуморист Михайло Жванецький.
— Я домой хочу. Меня там ждет 13-летний сын Дмитрий, — каже Жванецький. — Мы с ним каждый вечер соревнуемся, кто быстрее добежит до холодильника. Он обганяет и съедает мои любимые куриные котлетки.
3 
1
Коментарі