33-річна Наталія Іваненко з селища Бортничі на Київщині втекла від чоловіка. Із дітьми — 13-річною Оксаною та Володимиром, 7 років, місяць живе у Київському центрі соціально-психологічної допомоги. Працює прибиральницею в жеку.
— Пішла від чоловіка, бо він хотів задавити мене шовковим халатом, — згадує. — Сказав: "Будеш кричати — ножем заріжу". Називав гулящою, простітуткою. Донька із сусідньої кімнати почула крики, мене відтягла.
Познайомилися з чоловіком на Закарпатті. Наталія звідти родом.
— Він працював у нас на будівництві. Зустрілися у кафе "Світлана" . Він запросив потанцювати, на другий день подарив букет квітів. Зустрічалися три рази. А через місяць розписалися і переїхали до Києва. Після одруження сказав: "Короткі сукні носити не будеш, бо вже заміж вийшла". Я не фарбувалася, не носила каблуків. На базар їздила на велосипеді, бо на автобусі дорого — через ліс, бо так коротше. Нагружу здоровенні сумки на руль і їду. Чоловік зустрічав біля калітки. Казав: "Щось ти довго каталася, навєрно, велика очередь в лісі вистроїлася". Приїду, получу по морді й на кухню — їсти готовить.
Після першого побиття Наталія пішла з дому. На чотири місяці поїхала до батьків на Закарпаття.
Не дай Бог ще раз вийти заміж. Знов придурок попадеться
— У міліції зняла побої. Чоловік на колінах просив повернутися. Я вернулася раді дітей. Кілька місяців жили нормально, а потім усе повторилося. Кожного місяця брала лікарняні, щоб із синяками на роботу не ходити.
Наталія часто ховалася від чоловіка на городі.
— Коли заїкнулася про розлучення, почав угрожати, що до розводу мене вб"є.
Планує винаймати квартиру в Бортничах, щоб там діти ходили до школи.
— Малий за батьком скучає, а дочка бачити його не хоче. Якось сказала їй: "А може, я ще раз заміж вийду?". А вона: "Та не дай Бог. Знов придурок попадеться".
1 
1
Коментарі