— Після смерті дружини було дуже важко. Не вірив, що зможу сам піклуватися про дітей. А тоді вирішив поставити всіх 10 на ноги, — каже черкасець 53-річний Віталій Підгірний.
2006-го його дружина Надія померла від раку. Він сам виховав 10 дітей. Живе з п'ятьма молодшими — 20-річним Юрієм, 18-річною Аллою, 16-річним Романом, 14-річним Володимиром та 11-річним Вадимом.
У домі п'ять кімнат. На веранді ряд чобіт різних розмірів.
На підлозі лежать три різні за розмірами гантелі. Володимир бере найбільшу, підіймає кілька разів.
— Старші діти вже одружилися, — каже Віталій. — Саша живе з сім'єю у Черкасах. Дав їм частину подвір'я, добудовують житло, вже двоє діток. Валентина із сім'єю в Умані, теж мають дві дівчинки. Павло женився у Ленінграді, має хлопчика. Люба з сім'єю у Москві. Скоро в них буде вже друге дитя. Радію, що маю шестеро онуків. Коли жінка вмерла, тільки двоє були одружені.
2006-го дружина сказала, що погано себе почуває, не має сили навіть їсти зварити. Знайшли опухоль на груді. Сказали, що рак, ще й задавнений. Після операції приписали приймати хімію. Лікування дороге. Ми з дітьми як могли економили на всьому, відкладали гроші. Родичі допомагали. Жінці зразу ніби краще стало. А через півроку навіть не могла встати з ліжка. Рак пустив метастази у печінку. Померла у тому ж році, — витирає сльози. — Діти дуже тужили за мамою. Найменшому Вадиму тоді було 5 років, найстаршому Саші — 25. Я ради них тримався. Як усі розійдуться по своїх справах, то такий сум найде за жінкою, що аж плачу. Надя не встигла оформити документи на звання матір-героїня. А чоловікам його не положено. Так і прожили без пільг.
Познайомився у церкві. У їхній сім'ї було дев'ятеро дітей. Ми не задавалися ціллю, щоб у нас було 10 дітей. Але жінка казала, що діти, то дар від Бога. Вона без проблем виношувала їх. На наступний день після пологів уже себе нормально почувала.
— Після смерті дружини все старався зробити сам — помити посуд, прибрати, зварити їжу, — каже батько. — Вдень у дитсадку працював сантехніком, уночі сторожем. Приходив з роботи під ранок. Поки діти сплять, зварю кашу, накришу салат, наріжу хліба, закип'ячу чаю. Потім усіх будив. Найменший ходив у дитсадок. Володя, Рома, Алла і Юра до школи. Старші вже вчилися в технікумах. Я майже не відпочивав. Бувало, сяду чистити картоплю та засинаю. Дуже схуд, паморочилося в голові. Старші діти бачили й почали допомагати.
— Я помню це, — перебиває Роман. — Валя зробила графік чергування на кухні, установила старшим дні уборки в домі. Мені тоді було 9. Мусив мити посуду після обіду, прибирати у своїй кімнаті. Вадим застеляв своє ліжко, відповідав за вазони, витирав пилюку. Валя і Люба готували.
— Хлопці бігають надворі. Не встигаю постірати, як знову все грязне, — Віталій тре потріскані руки. — Ще з вечора намочуєш велику миску, цілий день вручну все стіраєш. Добрі люди дали нам старі пральні машини, після яких тільки полоскати потрібно. А пізніше взяв у кредит машину-автомат. Я тоді отримував 1500 гривень і пенсії 900 на дітей давали. Не розженешся.
Потім стало серце прихвачувати. Лікарі заборонили працювати. Зараз на інвалідності получаю 1300 гривень та на двох дітей шкільного віку по 400 гривень. Діти ростуть. Хочуть стильніше одягатися, мати мобілки й комп'ютера. Слава Богу, що п'ятеро вже свою копійку заробляють.
Дружину зустрів у церкві
Позаторік Віталій Підгірний одружився з 53-річною Людмилою.
— Думав, що так сам з дітками буду доживати. Хто ж погодиться піти на чужих дітей? — говорить Віталій Володимирович. — Але Божі плани інакші. Якось у церкву адвентистів прийшла жіночка. Почув, що вона просила молитися за неї, бо самотня. Запросив у гості, знайшли спільну мову. Вирішили одружитися. Порадився з дітьми, вони не проти.
— Зразу непривично було, що чужа тьотя в нас у хаті, — каже Вадим. — Навіть старалися подовше бути у школі, якось чудно було замість мами когось іншого бачити. Побачили, що тьотя Люда нас жаліє, і їсти варить, і посуд миє. Сходимося додому ввечері, а вже смачно пахне на кухні, у шафі погладжена одежа.
Людмила працює прибиральницею у бюро з працевлаштування.
7 
1
Коментарі