Анастасії Малютіній — 19. Три місяці тому вона повернулася до рідного Миколаєва після піврічного стажування у Великій Британії. Студентів Миколаївського аграрного університету направляють туди де-юре на практику, а де-факто — заробити грошей. Перші "партії" молоді поверталися зі Сполученого королівства щасливими: за літо заробляли до 10 тисяч доларів. Удома за такі гроші можна було купити одноповерховий будинок.
— Ми були в ейфорії, — розповідає Настя, мимохідь показуючи мені недавно відремонтовану квартиру батьків. Будинок розташований у військовому гарнізоні, одна квартира займає цілий поверх. Розкішний євроремонт, камін, сауна. Все зроблено власноруч батьком та братом Анастасії. — Для того, щоб саме нас взяли на практику, робили все можливе й неможливе.
Дівчина займається спортом, викладає танцювальну аеробіку. Вбрана у світлі джинси та рожеву футболку. Фарбоване, з платиновим відтінком, волосся укладене в хитромудру зачіску з кісок: увечері збирається на весілля до подруги.
У мене спочатку були суцільні істерики
Настя йде у свою спальню в "єгипетському" стилі: портрет напівоголеної імператриці Клеопатри з левом, єгипетські символи, вирізьблені на стінах... Посеред кімнати — двоспальне ліжко, накрите бузковим пледом.
— Спершу ми жили й працювали на фермі в Шотландії, збирали там полуницю, — дістає дівчина великий фотоальбом і гортає сторінки зі знімками. — Гігантські теплиці, а в них — ряди з полуницями. Тобі дають візок з ящиками, і ти цілий день наповнюєш їх ягодами. Ідеш отак, кінця-краю не бачиш, і біля кожного куща присідаєш навпочіпки, рвеш полуницю, встаєш, витрушуєш жменю, проїжджаєш на крок далі, і все спочатку.
Перші тижні не виходило триматися навпочіпки, ставала на коліна. Чашечки, — показує на стрункі ноги, — були вдвічі більші, ніж зараз. Жили в караванчиках — невеликих будиночках з кімнатами на 10 душ.
Настя каже, що з їжі дозволяла собі все, хоча в Англії продукти дорожчі, ніж в Україні. Найдешевший батон місцевого виробництва — приблизно дві гривні, звичайний хліб — п"ять, сітка з шістьма апельсинами — 20.
— А з молочного там продається тільки молоко з біо-добавками та йогурти, — скаржиться Анастасія. — А нам так хотілося домашнього сиру, сметани...
Коли через три місяці переїхали в Англію на картоплю, краще не стало. Картоплю збирає комбайн. А студенти стоять біля конвеєра і швидко відкидають гілки, землю, гнилі овочі. І так кілька годин підряд. На відміну від Шотландії, тут платили не від виробітку, а погодинно. Це набагато важче: менеджери постійно контролюють тебе, кричать, сваряться. У мене спочатку були суцільні істерики: почувала себе ніби українським бидлом, рабинею, дешевою робочою силою, на яку всім начхати. А ми ж їхали подивитися світ, показати себе, заробити грошей, — зітхає вона.
За півроку Малютіна заробила $6 тис. Із них дві витратила на їжу та проживання, дві — повернула борг батькам. На решту оплатила наперед навчання та купила обладнання до комп"ютера: ксерокс, принтер, сканер.
— Через якийсь час у мене почалися проблеми зі здоров"ям. Бувало, що ні стояти, ні сидіти не могла. Навіть один день не вийшла на роботу. Просто ввечері впала на підлогу біля ліжка і довго плакала від болю... Однак коли мама дзвонила і просила повернутися, то я казала, що все чудово. Вирішила для себе, що не повернуся нізащо! — із запалом вигукує. — Була впевнена, що зможу витримати.
Дві тисячі витратила на їжу та проживання, дві тисячі — повернула борг батькам
Із одягу на зароблені гроші Настя придбала джинси та кросівки.
— Це неймовірно, — підводить вона тоненькі брови. — Але люди там зовсім не зважають на власний зовнішній вигляд. Вони носять якісь потерті джемперки, кеди, ті самі кросівки. Дівчата не намагаються бути привабливими. Ми приїхали у кращому, що мали — в чобітках-павутинках. А вони на нас дивляться, як на диваків. Там інші цінності, — автоматично перегортає сторінку фотоальбому. — Для чоловіка головне, що він має престижну роботу, гарний будинок, машину. А в чому він — яка різниця? Я приїхала до Миколаєва і сама почала замість підборів носити кросівки, замість блузок — футболки та реглани.
А в них там стільки товстунів! — сплескує в долоні. — І зовсім не соромляться своєї ваги. Одягають короткі спідниці, шорти, на голові — два хвостики... Їхня так звана демократичність, — кривиться Настя, — доходить до крайнощів. В англійських клубах хлопець може відкрито дати дівчині наркотики "екстазі" так, ніби пригостив її соком. Жахливо! А ще — вони грубіяни. Намагалися й до мене причепитися, але я відігнала їх.
У нас були кращі вечірки — "паті" по-англійськи, — пояснює вона. — Ми з дівчатами танцювали, веселилися, з нами відривалися студенти з Чехії, Словенії, Польщі. По п"ятницях наш фермер сам влаштовував паті. Бо в суботу в нас єдиний вихідний. Якось прийшли на вечірку, а там для кожного — по два гамбургери та пляшка пива. Вже потім побачили, що термін придатності прострочений.
Сподіваюся, наступного року поїду в Англію знову, — каже Настя. — Єдина проблема — університет. Керівництво відправляє нас у Британію, а потім свариться, що пропускаємо пари. Кажуть, уся освіта для нас закінчиться збиранням полунички. Але я не вірю, — притискає до себе плюшевого сірого ведмедика.
— Бо стільки вражень і досвіду в вузі не отримаєш.
1986 — народилася в Миколаєві у родині льотчика
2003 — вступила на економічний факультет Миколаївського державного аграрного університету
червень — листопад 2005 — стажування у Великій Британії
2006 — інструктор зі спортивно-танцювальної аеробіки; секретар Партії пенсіонерів України
2 
1
Коментарі