— Витинанка стала моєю хворобою. Невиліковною і на все життя, — каже вчитель малювання 28-річний Дмитро Король із міста Кременчук Полтавської області. 26 лютого в столичному Музеї декоративно-прикладного мистецтва відкрилася виставка його робіт.
Дмитро привіз до Києва з півсотні витинанок. Першу зробив 2010-го. Тоді навчався на факультеті образотворчого мистецтва Полтавського педагогічного університету.
— На другому курсі нам задали зробити кілька витинанок, — розповідає Дмитро. Він у темному костюмі. Посеред виставкового залу стоїть рівно, руки тримає по швах. — Перші спроби давалися важко — взяв занадто товстий папір. Ще нічого не вирізав, а на пальцях уже мозолі. Коли бинтував руки, мама порадила вирізати ножем. Пішло легше. Але однаково перевів багато паперу, доки приловчився.
Три витинанки робив майже тиждень. Руки боліли так, що хотілося кричати. В університеті отримав "відмінно". Тепер і дня не минає, щоб чогось не вирізав.
Дмитро повільно підходить до півметрової витинанки під склом. З паперу вирізаний ангел з обличчям козака, має вуса й "оселедця". Автор використав 10 видів кольорового паперу.
— Працював півтора місяця, — продовжує Дмитро Король. — Вирізав ночами, бо спішив до виставки. Якось засидівся до шостої ранку. За дві години вже мав бути на роботі. Весь день позіхав, а діти жартували: "Гаряча нічка у вас видалася". Цю роботу кілька разів хотіли купити. Один чоловік збирає все, що стосується козацтва. Давав мені 2 тисячі гривень. Не продав. За тиждень мала бути виставка, хотів показати роботу.
— Спочатку вирізав канцелярським ножем, а під папір підкладав скло, — додає Дмитро. — Років п'ять тому заїхав у гості майстер із Литви. Побачив, як працюю, і сказав: "Так не можна. Скло холодне, а канцелярський ніж — занадто твердий. Це все негативно впливає на м'язи рук. Через 10–15 років нічого не зможеш ними робити". Порадив вирізати трафаретним ножем на гумовому килимку. Гума швидко нагрівається, а трафаретний ніж можна тримати, як ручку. Таким способом робив витинанку "Козак Мамай" — 2 на 2 метри. Працював три місяці. Зараз це — найбільша витинанка в Україні. Хотів офіційно зареєструвати рекорд, але не вистачило грошей. За це просили 9 тисяч гривень.
Дмитро працює вчителем малювання, етики й естетики. Викладає у приватній школі та юнацькому клубі.
— Вирізаю вечорами й вихідними. Коли працюю, слухаю музику. Найкраще — класику або рок. Інколи вирізаю на перервах між уроками. За одну перерву можу виготовити 5–10 листівок або закладинок із квітами, метеликами, птахами. Їх продаю на ярмарках. За одну прошу 10–15 гривень. Беруть на подарунки. Якось хлопець замовив одразу сто — хотів такими листівками запросити гостей на весілля.
На вікна робили штори з паперу
— Мистецтво витинанки зародилося в Китаї, — розповідає художник і майстер витинанки 61-річний Василь Корчинський. — У Європу воно прийшло наприкінці XV століття. Було елітним мистецтвом для заможних.
У ХІХ столітті папір подешевшав. Витинанка з елітного мистецтва перейшла в народне. Ними почали прикрашати домівки — вішали на сволоках, біля печі, на полицях і мисниках. На вікна робили цілі фіранки з паперу. Папір різали тими ж ножицями, якими стригли овець. Цей період сам застав. У дитинстві з сестрою щороку мали завдання: оновити в хаті витинанки.
У 1960–1970 роки витинанки почали зникати, бо люди стали багатшими. Почали клеїти в хатах шпалери, а на вікна — вішати штори.
Один із найвідоміших колекціонерів старовинних витинанок — металург Олексій Петриченко з Дніпропетровська. Зібрав майже 5 тисяч експонатів. Після смерті колекція перейшла у спадок його доньці. Вона хотіла передати її на зберігання державі. Та в України для витинанок місця не знайшлося. Зараз колекція зберігається в одному з музеїв під Москвою.
4 
1
Коментарі
1