Ексклюзиви
Вівторок, 27 лютого 2018 06:06

"На вокзалі в російському Омську 40 осіб хором заспівали "Ще не вмерла Україна"

Автор: фото надане Лідією Зайнчківською
  Бандуристка  Лідія ­Зайн­чківська  з Черкас гастролювала у понад 30 країнах
Бандуристка Лідія ­Зайн­чківська з Черкас гастролювала у понад 30 країнах

— Талант до співів передався мені від баби й батька. У дитинстві ставала на стілець перед радіолою і співала разом із Черкаським хором. Аж сусіди по селу чули. У третьому класі батько купив мені бандуру. Віддав дві зарплати, — розповідає співачка Лідія ­Зайнчківська, 56 років.

Народна артистка викладає в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. У складі тріо бандуристок "Вербена" співала для українських президентів та іноземних королів.

З Лідією Іванівною зустрічаємося в університеті. Жінка в джинсах, на плечах — накидка. Колеги Зайнчківської приносять в аудиторію каву й печиво. Вона бере меншу чашку. Печива не торкається впродовж ­усієї розмови.

— Гастролювати почала студенткою на початку 1980-х, — говорить Лідія Іванівна. — Була в Чехословаччині, Лаосі, Нікарагуа, Бірмі, на Кубі. Тоді артисти гарно заробляли. На поїздку давали 340 доларів. Привозила з гастролей повні валізи покупок.

Першу поїздку за кордон ніколи не забуду. Летіли літаком у Лаос. Дорогою мали п'ять зупинок. У салоні — солідні люди, на рівні українських міністрів і заступників. Ледве літак піднявся в повітря, як у хвості утворилася чималенька компанія. Котрийсь із міністрів розклав сало, горілку. Араби сидять, носа морщать. Летимо, а в літаку стійкий запах самогону й огірків із бужениною. Зупиняємося в Ларнаці на Кіпрі. Думаю, зараз припинять. Куди там! Ще більше піддали. У Бомбеї — те саме. У Рангуні — ще гірше. Під кінець подорожі один музикант узяв баян і почав грати "Рідна мати моя". Було так соромно, що не знала, куди втекти від цієї компанії.

Студентська "Вербена" збирала повні зали. Нас запрошували до Національної філармонії, кликали до хору імені Григорія Верьовки. Коли вибухнув Чорнобиль, ансамбль розпався. Дівчата з сім'ями і дітьми втекли з Києва від радіації. Я повернулася до Черкас. Це був важкий період. Ще вчора ми гастролювали за кордоном, а сьогодні я сиділа в Черкасах і грала простенькі оркестрові партії. Але керівництво мене помітило. Вирішили відновити тріо. Стали знову популярними. Виступали 25 років.

Тріо "Вербена" об'їздило понад 30 країн ­світу.

— У 1990-х роках найпам'ятніші концерти були в Казахстані й Росії, — продовжує Лідія Зайнчківська. — Найпопулярнішими в російських містах були "Пісня про рушник", "Два кольори", "Журавка".

Якось у Владивостоці зайшла літня жінка. Принесла стільчик, сіла впритул до сцени. Після концерту підійшла до нас. Вручила букет чорнобривців. Каже українською: "Я вже в Україну не потраплю, а ви ще повернетеся. Засушіть ці чорнобривці й привезіть мені, коли знову гастролюватимете. Нехай хоч вони Україну побачать".

2005-го знову там виступали. Прийшла та сама жінка із тим самим стільчиком. Побачили її — сльози навернулися.

В Омську на вокзалі нас зустріла місцева діаспора. Як вийшли з поїзда — 40 осіб хором заспівали "Ще не вмерла Україна". Досі згадую — мурашки тілом біжать. У сьогоднішній Росії це важко уявити.

Якось гастролювали в Сургуті разом із Роланом Биковим, Муслімом Магомаєвим, Тамарою Синявською, Валентином Гафтом. Нас помітив земляк із Черкас — Андрій Муха. У середині 1990-х очолював там солідну будівельну корпорацію. Сказав: "Я вам зроблю персональне запрошення". І невдовзі зробив. З Москви в Сургут летіли бізнес-класом. На концерт з'їхалися українці з усього західного Сибіру. Тоді заробила свою першу тисячу доларів. Муха казав: "Дівчата, не розтратьте гроші. Їхатимете через Москву, купіть собі по норковій шубі". Де там! Повернулися в Черкаси й за ті гроші поробили ремонти в квартирах.

Тріо співало для всіх президентів України, окрім Віктора Януковича.

— Янукович не цікавився українською піснею, — каже Лідія Іванівна. — Якось губернатор Черкащини Сергій Тулуб погукав нас у Донецьк до когось на іменини. Виступали в затишному ресторанчику. Публіка поважна. Ми заспівали українською, а деякі зверхньо так ухмиляються. Вже тоді було зрозуміло, що ми далекі від них, а вони — від нас. Тулуб це помітив і нас підтримав. Почав говорити лише українською. Він хоч із "донецьких", але мову знав — школярем щороку їздив до дядька й тітки в Золотоніський район.

Для Кравчука виступали в селі Шевченкове 1993 року. Сіли під хатиною й заспівали "Садок вишневий коло хати". Це його зачепило. Погукав на званий обід. Тоді настрої в суспільстві були скептичними. Людей незалежність дратувала. Але по Кравчуку було видно: чоловік увірував у незалежну Україну, переживає за неї. Всі тости були за Україну.

Кучма нас усіх по іменах знав. Познайомилися в нього на дні народження в Криму, на Форосі. З'їхалися всі 25 голів обласних адміністрацій. Нам трьом дали коровай і поставили попереду делегації губернаторів. Леонід Данилович умів створити атмосферу свята, розрядити напругу. Ми до нього йшли, і ноги підгиналися. А він — добрий, щирий. Побачив, що стомилися. Каже: "Дівчата, відпочиньте". Сам узяв гітару, почав співати.

Якось Кучма приїхав на Черкащину в райцентр Драбів із робочим візитом. Був мій день народження — 35 років. Після концерту заходить у кімнатку в райдержадміністрації: "Лідо, чого ж ти мовчиш, що в тебе іменини?" Подарував 35 троянд і кавоварку.

Перед Ющенком грали, коли був головою Нац­банку. Подарував нам три вишиванки ручної роботи, розшиті бісером.

Найпам'ятніша зустріч була в нього вдома в Нових Безрадичах. Тоді Віктор Андрійович став президентом. До нього неофіційно приїхав екс-президент США Білл Клінтон. Сиділи, вечеряли: Ющенко з дружиною Катериною, Білл і "Вербена". Увечері Клінтона чекав літак. Ми почали співати. Старалися, всю душу вкладали. Хвилин за 20 Білл став підспівувати, хоч мови не знав. А потім махнув рукою: "А ну його, той літак! Я залишаюся!".

З чоловіком познайомилася на зупинці

Лідія Зайнчківська народилася в селі Тіньки Чигиринського району на Черкащині.

Закінчила Черкаське музичне училище, вступила до консерваторії ім. Петра Чайковського в столиці.

— У Києві познайомилася з чоловіком, — розповідає. — Микола навчався в театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого. Наші гуртожитки були поруч. Якось їхала трамваєм з репетиції. До салону зайшли двоє хлопців. В одного в руках — пляшка шампанського. Інший дивиться на мене й не відірветься. Думаю: "Вийду, бо зараз почнуть приставати". Але долю й конем не об'їдеш. Хлопці побачили, що мене нема, і теж вийшли на зупинці. Із тим, що зиркав на мене, познайомилися. Після літніх канікул почали зустрічатися.

Чоловік, Микола Зайнчківський — заслужений артист України, актор Черкаського музично-драматичного театру. Син Віталій — менеджер. Має онуку Анастасію, 2 роки.

Зі студентських років Лідія Іванівна співала в тріо бандуристок "Вербена", була драматичним сопрано. Колектив виступав до 2016‑го.

Понад 30 років співала в Черкаській обласній філармонії, працювала її художнім керівником.

Зараз ви читаєте новину «"На вокзалі в російському Омську 40 осіб хором заспівали "Ще не вмерла Україна"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 126
Голосування Чому "Шахтар" слабко грає в обороні?
  • 1) продали Ракицького
  • 2) неуміння тренерів вирішити цю проблему
  • 3) недопрацьовує опорна зона
Переглянути
Погода