"Я тільки вчора із лікарні вернувся. Маю високий тиск, два тижні у Тернополі лежав. У неділю на хорах у церкві був. Співаю там у басах", — виходить на подвір"я 73-річний Іван Качунь.

Чоловік живе в селі Купчинці Козівського району на Тернопільщині разом із сім"єю прийомної доньки Ганни. У вітальні святкують її іменини. Ідемо до сусідньої кімнати.

— Я дотепер працював на току сторожем. За рік давали 12 корців пшениці й п"ять центнерів зерна. То був добрий зарібок, але більше не піду, — розповідає чоловік. — Старий став, не годен робити. Зато пам"ять маю добру. Можу любе слово морзянкою вистукати, хоч 50 років як після армії.

Іван Степанович розказує, як перед армією його хотіли записати в комсомол:

— Мав тоді 18 років. В усіх селах уже були комсомольські організації. Тільки наше й сусіднє Городище опиралися. На Святвечір викликали нас, 11 хлопців, до воєнкомату в Козлів (тодішній райцентр. — "ГПУ"). Завели в клас, дали папір і ручки. Ніхто не записався в комсомол. Нас повели в підвал, змусили колоти дрова від дев"ятої ранку до шостої вечора. Як потемніло, випустили. Доки 15 кілометрів снігами назад дойшли, вдома вже повечеряли. На Різдво загадали знову з"явитися у воєнкоматі. Випустили аж удосвіта.

Качунь обіцяв, що запишеться в комсомол у армії.

— Служив в Іркутську, у військах протиповітряної оборони. Із 25 хлопців у взводі найкраще передавав сигнали азбуки Морзе, — усміхається Іван Степанович. — За то мене забрали у сержантську школу. Із комсомолом я їх обхитрив. Договорився з другом, секретарем комсомолу, і на всі збори заступав у наряд.

Іван Степанович був одружений із рідними сестрами

Каже, на посаді помічника командира взводу отримував 125 руб. Ще 50 доплачували за знання азбуки Морзе:

— Я вдома ніколи гармошки не бачив. А там у кожній батареї була, навчився грати. Наскладав 425 рублів і купив інструмент. Як приїхав додому, став музикантом у клубі.

Іван Степанович був одружений з рідними сестрами. З односельчанкою Софією прожив шість років. 1968-го жінка померла від пороку серця.

— Тесть і теща кликали до себе, — ділиться Качунь. — Казали: кращого зятя ми не знайдемо. Їхня молодша донька Марія розійшлася з чоловіком, сама виховувала 5-річну доньку Ганю. Я в їхній хаті привик, тому рішив з нею женитися. Я обидвох жінок любив. Коли нашому синові Андрію було 8 років, Марія умерла від красної вовчанки. Я виростив її доньку Ганю, видав заміж.

Родина живе на обійсті спільно. У старій хаті — син Андрій з дружиною та донькою, третьокласницею Юлею. У новій — Іван Степанович, з Ганною та її сім"єю: чоловіком і онуками — 24-річним Андрієм, 18-річною Оксаною, 16-річною Лесею.

Іван Степанович говорить, що в прийомної доньки йому добре:

— Як лежав у лікарні, онучка Оксана одружувалася. Приїхали, хотіли забрати мене на весілля. Але я відмовився. У мене тиск підскакує. Не хотів робити їм клопоту.

Він приносить виделку. Вистукує на столі своє ім"я.

— Ще хотів навчитися машину водити, — веде далі. — Пішов у будівельну бригаду до Козови. Удень на будівництві, а ввечері — на курсах учився. Потім 37 років шофером пропрацював.

1934, 9 жовтня — Іван Качунь народився у с. Купчинці Козівського р-ну Тернопільської обл.
1952 — на Святвечір пиляв дрова в підвалі військкомату
1963 — одружився з односельчанкою Софією
1968 — дружина померла від пороку серця
1972 — одружився з її сестрою Марією; жінка мала від першого шлюбу доньку Ганну
1975 — народився син Андрій
1983 — померла дружина Марія
2007, грудень — потрапив до лікарні з високим тиском; онука Оксана одружилася

×