— Не знаю, як рік без Романа пережили. Думала, далі буде легше, — плаче 47-річна Леся Лисак, сестра героя Небесної сотні Романа Сеника із села Наконечне Друге Яворівського району на Львівщині. Чоловіка підстрелив снайпер 22 січня 2014-го на вулиці Грушевсього в столиці.
Напередодні річниці загибелі Сеника зустрічаємося з Лесею Лисак неподалік Оперного театру в центрі Львова. 21 січня жінка поїхала до столиці.
— Мама рік провела від лікарні до лікарні. Підіймається тиск, болить серце. Плаче на кожному кроці, у кожному кутку, — затуляє долонями очі Леся Федорівна. — Роман був ідеальним сином, ніколи голосу не повисив, любив людей. Серед нас трьох був наймолодший.
Роман Сеник мав 45 років. Куля прошила йому легені. У столичній лікарні майданівцю ампутували руку, він впав у кому. На третій день помер.
— Після похорону лежала в ліжку нерухомо. Не могла їсти, пити, не хотіла очі відкривати, не мала бажання жити. На третій день Роман прийшов уві сні. Обійняв ззаду за плечі, як завжди робив. Сказав: "Не переживай, сестричко, якось буде". Повернулася до нього, він пішов. Зранку дітям вдалося мені підійняти. Почала приходити до життя, але постійно плакала. Все думала, що він там сам робить. Перед сороковинами цілу ніч не спала. Наче задрімала і побачила Романа. Казав: "У мене все добре, — взяв за плече, потряс. — Все добре, чуєш, перестань плакати". Чітко бачила його очі, такі щасливі, усмішку, чула голос. Я йому повірила. Трохи заспокоїлася.
Навесні родичі Сеника на цвинтарі поставлять меморіал завширшки 3 м. Постать викарбували у повний зріст. На меморіальній дошці — фрагменти з подій на Майдані. Витратили всю державну матеріальну компенсацію — 200 тис. грн.
— Завжди готував собі місце біля батьків, — продовжує Леся Федорівна. — Десять років тому помер тато. Коло нього Роман загородив ділянку для себе й мами. На своєму місці посадив дві ялинки, поставив лавочку. Громада ж вирішила поховати його в братській могилі.
21 листопада на святкуванні річниці початку Майдану Сеникові посмертно присвоїли звання Героя України.
— Легше нам від того не стало. Просто вимагали від президента виконувати обіцянки, — тре замерзлі долоні Леся Лисак. — У кримінальній справі по загибелі брата всього один свідок — лікар, який рятував його і відвіз до лікарні. Ніхто більше не шукає. До серпня слідчі у справі змінювалися щомісяця. Розслідування стоїть на місці. В інтернеті сама шукаю відео з 22 січня. Знайшла місце, де видно, як його підіймає з землі "беркут", кладе на носилки.
Була на одному суді по Небесній сотні. Більше половини присутніх кричали "Слава "Беркуту!". Ніхто не реагував, їм було все дозволено. Нам серце обливалося кров'ю. У всіх справах — застій. 23 січня плануємо зустрітися з Яремою. Маємо до нього багато запитань.
"Мама вам не колєжанка, чого "тикаєте"?
Роман Сеник не мав власної сім'ї. Сестрі Лесі допомагав виховувати малими дітей — 24-річну Олену та 23-річного Андрія, потім — 3-річного онука Максима.
— Коли народжувала сина, чоловік-військовий служив у Читі. Роман забирав мене з пологового, — розповідає Леся Лисак. — Йому офіційно вручали, бажали сумлінно виховувати.
Ніколи не вчили своїх дітей звертатися на "ви". Як пішли до школи, Роман посадив їх: "Мама вам не колєжанка, чого "тикаєте"? Після тої розмови перейшли на "ви". Його дуже любив мій онук. Учора гортала альбом, а малий каже: "О, дідо Ромко. Бабо, а коли він приїде?". Похресники Романові згадують, як переодягався на Святого Миколая і роздавав подарунки.
3 
1
Коментарі