Зустрічаємося з Петром Любченковим — першим російським біженцем, якого Україна зібралася видати Москві, в кафе в центрі Одеси. Російський опозиціонер прийшов без супроводу, попри кримінальну справу за "посягання на цілісність РФ" та можливі 15 років ув'язнення на батьківщині. Каже, якщо український спецназ його арештовуватиме — ніякі друзі не допоможуть.
Коли і за яких обставин ви втекли в Україну?
— Я поїхав із Краснодара в березні 2014 року. До цього виступав проти путінського режиму, виходив на опозиційні мітинги.
Вів популярну сторінку "ВКонтакте", де всіляко підтримував Євромайдан і Україну. Після подій в Одесі 2 травня 2014 (під час сутичок між проукраїнськими та проросійськими громадянами загинули 48 осіб, більшість — у пожежі в Будинку профспілок. СБУ припускала, що до організації заворушень причетні спецслужби Росії. — "ГПУ") підтримав проукраїнських активістів. Мені почали погрожувати листами, дзвінками, есемескими. Через тиждень поліцейські запросили "на бесіду". Звинуватили в розпалюванні ненависті.
Я вимагав експертизи моєї публікації — звинуватили в непокорі працівникам поліції і затримали на 10 діб. На нарах зрозумів, що з Росії треба їхати. Оскільки потрапив у СІЗО за публікацію про Одесу, недовго думав, куди їхати.
В Одесі у вас не було знайомих, що зробили в першу чергу?
— Пішов шукати для оренди кімнату. Біля пам'ятника Дюку щовечора збиралися активісти Євромайдану. Згодом почав брати участь у всіх їхніх акціях.
Як виникла ідея з маршем за федералізацію Кубані? Організовували його вже з Одеси?
— Так. Наприкінці липня 2014‑го зі мною зв'язалася краснодарська активістка Дар'я Полюдова. Сказала, що хоче 17 серпня провести марш за федералізацію Кубані — в один день із мітингом за федералізацію Сибіру. А я якраз пояснював усім в Одесі, що путінській пропаганді потрібна симетрична відповідь і необхідно організовувати Кубанську Народну Республіку.
Ми почали поширювати інформацію. Люди реагували: "Який жах, ви хочете перетворити Краснодар на Донецьк?". Але процес пішов.
Ідея Кубанської народної республіки — відповідь путінській пропаганді?
— Ми розділили нашу публічну позицію й кінцеву мету. В інформаційну війну вступили, щоб показати жахливу брехню путінізму про "республіки Донбасу". З другого боку, перші прапори "Новоросії" з'явилися ще навесні 2009-го. П'ять років Кремль поширював цю ідею.
Самопроголошених республік Донбасу ніколи не було. А Кубанська Народна Республіка мала дипломатичні контакти з Німеччиною, Туреччиною, Україною, Грузією. З першого дня Республіка заявила, що хоче увійти до складу України, домовилися про військову допомогу звідти.
Своєю інформаційною диверсією ми нагадали кубанцям про цей історичний досвід. Також хотіли деморалізувати противника й надихнути наших прихильників.
Російські спецслужби більш як рік шукали "кубанських сепаратистів". Зрештою оголосили трьох організаторів у федеральний і міжнародний розшук.
Як відбулася акція 17 серпня?
— Дар'ю заарештували за два дні до цього — за "порушення громадського порядку". Нашу групу "ВКонтакте" заблокували. Після того як мерія відмовила провести мітинг, ми оголосили, що це буде народна сходка.
На центральну площу Краснодара зібралися 30–40 осіб. Їм навіть мовчки постояти не дали. Чоловіки з націоналістичної організації напали на В'ячеслава Мартинова — одного з організаторів акції — погрожували йому пістолетом. Втрутилася поліція. Нападника відпустили того ж дня, а Мартинова посадили в ізолятор на 15 діб.
Де зараз Дар'я і В'ячеслав?
— Через тиждень перебування в камері слідчі Федеральної служби безпеки повідомили Дар'ї, що проти неї, мене і В'ячеслава порушено кримінальну справу — "за посягання на територіальну цілісність Російської Федерації". Через півроку її відпустили під підписку про невиїзд. Підставою для кримінальної справи стала картинка, яку я поширював в інтернеті з текстом: "Етнічні українці Кубані просять захистити їх від російського шовінізму і закликають світову спільноту допомогти їм приєднатися до своєї історичної батьківщини — України".
В'ячеславу Мартинову вдалося втекти до Харкова. В листопаді 2015-го Україна надала йому статус політичного біженця.
ФСБ так налякало оголошення про другий мітинг за федералізацію Кубані в жовтні 2015-го, що почали тягати на допити всіх опозиційних активістів без розбору. З міста виїхали щонайменше п'ятеро, які не мають стосунку до нашої акції.
Ви вважаєте реалістичним сценарієм приєднання Кубані до України?
— Щоб такі процеси набрали силу, достатньо 5–10 відсотків активних жителів. Проте в нинішніх умовах варто говорити про незалежність Кубані, а не її приєднання.
Серйозний аргумент, чому Україні варто втрутитися в "кубанську історію" — це висока ймовірність розпаду Росії. Неможливо позбутися імперського синдрому й побудувати ефективну країну в нинішніх кордонах РФ. Це як в анекдоті: як з'їсти слона, якщо він такий величезний? — По шматочках. Так само треба буде звільняти Росію від московського режиму. Потрібно розхитувати цього колоса на глиняних ногах.
З якими проблемами стикнулися в Україні?
— Мені відмовили в статусі біженця — після півроку співбесід, розглядів і уточнень. Причому працівниця юридичного відділу міграційної служби заявила: "Росія — правова демократична держава, де не переслідують за політичні переконання. Якщо ви — не злочинець, їдьте додому і доводьте це в місцевих органах правосуддя". З подібним стикнулися політичні біженці з Росії по всій Україні.
Влітку ФСБ оголосила мене в міжнародний розшук, а в грудні відправила в Україну запит про екстрадицію. Оскільки між Москвою і Києвом досі діє договір про видачу злочинців — в Одеську область надійшла постанова Генпрокуратури України про моє затримання й підготовку до екстрадиції. 9 грудня цей документ підписав заступник прокурора Одеської області Олександр Жученко. Запит із ворожої країни Генпрокуратура опрацювала за тиждень.
Тобто вас в будь-який момент можуть заарештувати і посадити в тюрму за запитом із Росії?
— Формально — так. У мене не вкладається в голові: заступник Сакварелідзе (заступник генерального прокурора України Давід Сакварелідзе. — "ГПУ") підписує документ, який виконує наказ із Москви. Адвокат пояснив, що я можу перебувати в камері до року, поки прокурори вирішуватимуть питання про мою екстрадицію.
Єдине, що може врятувати мене від арешту й екстрадиції, — статус біженця.
Сподіваєтеся на позитивне розв'язання питання?
— Всі рішення Одеської філії Міграційної служби будуть негативні. Керівник обласного відділення сміявся мені в обличчя й говорив, що він — проти НАТО, а георгіївська стрічка — не символ рашизму.
Я звернувся в центральне управління Міграційної служби з вимогою усунути від розгляду справи одеських співробітників через їхню політичну позицію. Проте жодної реакції звідти так і не було.
Що робите в Україні, за рахунок чого живете?
— Легально працювати не можу — через відмову в статусі біженця. Часом підробляю вантажником чи будівельником. Однак залишаюся ідеалістом і сподіваюся на зміни в Києві.
"Світ можуть змінити танки й телебачення"
Петро Любченков народився 1975 року і виріс у Краснодарі. Закінчив тамтешній політехнічний інститут за спеціальністю "інженер харчового виробництва". Фах психолога здобув у магістратурі Кубанського державного університету.
З 2009 року працював психологом. Каже: "Раніше вірив, що світ можуть змінити психологи і гармонія. Тепер вважаю, що це можуть зробити танки й телебачення".
Неодружений.
За 21 рік українців стало менше в 30 разів
Наприкінці XVIII ст. українські козаки почали заселяти Кубань. Охороняли кордон Російської імперії. Згодом стали відвойовувати околиці в місцевих племен адигейців та черкесів.
1918 року утворилася Кубанська Народна Республіка. За кілька днів після створення ухвалила резолюцію про приєднання до України на федеративних умовах. Проіснувала майже два роки. Мала власну конституцію.
Після захоплення більшовиками населення регіону опиралося розкуркуленню та колективізації. У 1932–1933 роках радянська влада організувала тут Голодомор. Вимерло від 25 до 30% населення, за словами історика Дмитра Білого. В деяких поселеннях — до 60–70%. Низку станиць, наприклад Уманську й Полтавську, в повному складі виселили до Сибіру.
Під час паспортизації у 1932–1933 роках українців Кубані записали росіянами. За переписом 1926-го, на Північному Кавказі українців було понад 3 млн, а 1947 року їх нарахували близько 100 тис.
Сьогодні населення найбільшого в регіоні Краснодарського краю перевищує 5,4 млн чоловік. Близько 132 тис. з них — українці, за офіційними даними.
Основні галузі економіки — сільське господарство й харчова промисловість. У Краснодарському краї збирають 10% усього російського зерна.
— Останній раз був на Кубані 1994 року. Заходжу в магазин, а мені ледь не з порогу: "Шо"? Спілкуються різновидом української мови — балачкою. На свята місцеві співали українських пісень. Росіянами себе не вважали, — каже історик Андрій Руккас, 43 роки.
2 
1
Коментарі