Удова композитора Георгія Майбороди зустрічає на порозі своєї двокімнатної квартири в сірій "сталінці" біля станції метро Арсенальна. Зустріч кілька разів відкладалася. У 85-річної Тамари Петрівни проблеми з тиском. По хаті пересувається з паличкою. Одягнена в темно-синій спортивний костюм з вишитим павичем на грудях. Скаржиться на холод у квартирі — ЖЕК рано вимкнув опалення.
Раніше, з 1966 року, родина жила в Михайлівському провулку, 9.
— Мене душила та хата. А якось зайшов сусід і каже: якщо хочете жити, скоріше йдіть звідси. Бо тут, коли ще була комуналка, жив чоловік, якого прокляли люди й сам Бог. Якийсь начальник над тюрмами, — згадує Тамара Петрівна. — Невдовзі в Георгія Іларіоновича стався страшний інфаркт. Потім вмирає моя сестра. А я падаю й переламую шийку стегна. Це все 1977 рік.
І Майбороди перебралися в інше помешкання — на вул. Грушевського, 12. Прожили там 15 років, аж до смерті композитора 1992 року.
— Я залишилася з хворим сином, на пенсію у 57 купонів. Довелося хату здати. А сама перейшла в однокімнатну квартиру сина. Але винаймач трапився шахраюватий і ледь не відібрав квартиру. Сім років тривала юридична тяганина. І щоб не втратити житло, довелося продати, — на очі Тамарі Петрівні набігають сльози. Розповідає, що 1997-го поховала сина Сергія й залишилася сама.
Вам надходять гонорари за твори чоловіка?
— Гонорари нормальні є у піснярів. А Георгій Іларіонович — симфоніст і оперний композитор. А ще він майстер романсу. У нього їх близько сімдесяти. Але капає дуже рідко і дуже мало. Ця організація — УАП — усе собі забирає. Опера "Ярослав Мудрий" на початку 1990-х ішла у США і Канаді. Ми літали 1992-го до Філадельфії на одну з вистав. Зал, один з найбільших в Америці, був повний. Найдешевший квиток коштував 40 доларів. Але за три вистави Георгій одержав 500 доларів, — посміхається.
Твори чоловіка часто слухаєте?
— І грала навіть. Але в мене з руками таке зараз, що я до рояля не можу підійти. Займаюся дисками. Уже зробила всі опери його, всі симфонічні твори, в роботі романси. І ще — обробки народних пісень. Їх у Георгія Іларіоновича понад сто. Писала їх на радіо, а тепер у Будинку звукозапису. Абсолютно приватно, бо нікого це не цікавить.
Тамара Петрівна пригощає тістечками й нарізаною паскою.
Як ви познайомилися?
— Я сама з Харкова. Вчилася там у консерваторії. А на канікули приїздила до старшої сестри в Київ. Взимку 1946-го ми з нею пішли на симфонічний концерт до філармонії. А в сестрички був знайомий оркестрант Захар, однокурсник Майбороди по консерваторії. Георгій Іларіонович, побачивши нас, попросив познайомити. У другому відділенні він сидів уже біля нас.
Того ж року, згадує Тамара Петрівна, вона приїхала до Києва на літні канікули. З Майбородою зустрілись у Маріїнському парку. Він запропонував руку і серце.
Дуже дружили з Володимиром Сосюрою
— Навіть не дочекався, коли приїде моя мама. Моєї руки він просив у моїх сестер і в чоловіка моєї старшої сестри. Відтоді ми разом. По закінченні консерваторії я викладала у Київській музичній школі N3.
Згадує повоєнне життя, коли молоде подружжя жило "на роялі" і "під роялем".
— Дуже дружили з Володимиром Сосюрою. Якось у 1948 році він прийшов до нас вранці в комуналку, приніс новий вірш — "Троянди". Георгія, якого він називав Ягором, вдома не було. То Сосюра написав записку: "Ягоре! Думаю, цей вірш ляже тобі на душу, бо ми з тобою співзвучні". Цю записку 1983 року десь на телебаченні загубили, — очі в Тамари Петрівни знову наливаються слізьми. — Як це можна було? І я не догледіла.
Із братом, композитором Платоном Майбородою, які були стосунки?
— Дуже ніжні. У них же скільки спільного — і музика, й доля. Скільки вони всього разом пережили! Діди розкуркулені, батька 1938-го забрали, й кінців не знайшли. Війна, полон, де Георгій пропадав і помирав.
Хоча міг і не йти до армії?
— Так. У нього була броня. З першого курсу Київської консерваторії він був сталінським стипендіатом. А 1938 року його, ще студента, за симфонічну поему "Лілея" прийняли до Спілки композиторів. Але 21 червня 1941 року був державний іспит, а о 8-й ранку 22-го з усіма консерваторськими хлопцями він був уже у військкоматі. У складі 289-ї дивізії під Лубнами потрапив у оточення. Ситуація ускладнилася дизентерією.
Уже йти не міг, хотіли пристрелити. Так його на плечах до самого Хорола несли Платон і Герман Жуковський, однокурсник. 200 тисяч їх кинули німці в табір, у так звану Хорольську яму. Георгій уже не міг ворухнутися, обезводнений. І Жуковський під колючим дротом пролізав і діставав воду. А потім десь надибав ще й торбиночку рафінаду. Георгій Іларіонович ніколи цього не забував, присвятив Жуковському свою "Третю симфонію".
У 1960 році, напередодні Декади українського мистецтва в Москві, Майбороду викликали в ЦК Компартії України.
— Попросили до цієї події написати оперу — про повстання на "Арсеналі". Георгій Іларіонович намагався пояснити, що за 11 місяців це зробити неможливо, що опера пишеться кілька років. А вони кажуть: "Ви зможете". Поїхав він у Будинок творчості під Москвою, сидів там півроку. Оце знайшла листочок, на якому він написав свій тодішній розклад. Працював із 8-ї ранку до першої ночі. Але встиг.
Творчість братів Майбород не плутали?
— Деякі романси Георгія приписували Платонові. Романс на слова Тичини "Гаї шумлять", наприклад. А потім розібралися. Що ж до конкуренції чи заздрощів — цього між братами ніколи не було. Вони любили один одного, часто їздили разом на батьківщину, на Полтавщину.
Тамара Петрівна в мисочку на підлозі насипає корм для кішки Пушуні. Поряд стоїть блюдце з вітамінами.
Прихильниці не набридали?
— О-о... Їх було багато. Але мене це не турбувало. Георгій Іларіонович був "крємєнь". Та й скрізь ми були разом. Тільки в Будинок творчості він їздив сам — я не могла кинути роботу. Коли мені 1977-го виповнилося 55 років, зранку сказав: "Крапка!". І більше мене на роботу не пустив.
Чим зараз займаєтеся?
— Упорядковую справи Георгія Іларіоновича. Думала, що в мене залишиться ота хата на Грушевського. І що зроблю там квартиру-музей. Але не вийшло. Та й я вже кілька років хворію. Зараз ось, після операції, суглоб міняли. Навіть на кладовище не можу піти. Але міні-музей зробила тут.
1922, 25 березня — Тамара Давиденко народилася в Харкові в родині начальника цеху на взуттєвій фабриці Петра Семеновича й Марії Никифорівни, яка виховувала чотирьох доньок
1940 — закінчила середню і музичну школи
1946, лютий — познайомилася з Георгієм Майбородою в Києві, через півроку одружилися
1948 — закінчила Харківську консерваторію, теоретичний факультет
1949 — народився син Сергій
1948–1977 — працювала в Київській музичній школі N3 імені Віктора Косенка
1977 — вийшла на пенсію
1992, 6 грудня — помер чоловік
1997, 4 липня — помер син Сергій
2002 — продала квартиру в центрі Києва на вул. Грушевського
Сестри Євдокія і Галина працювали в харківському відділенні Держбанку; 1948-го Євдокія з чоловіком-військовим переїхала до Москви. Сестра Марія працювала в Сталінграді на заводі "Красный октябрь", а після війни повернулася до Харкова. Сестра Галина жила в Києві, працювала в банку
3 
1
Коментарі
1