Жителі двох будинків села Бакаївка Ічнянського району Чернігівської області утворили свою державу — Чернігівське південне сударство. Вони називають себе титульним суверенним народом України. Кордонів воно не має. Зате має паспорти й печатку. Його жителі не визнають голову місцевої сільради, тому утворили свій Бакаївський муніципалітет. Керує ним 43-річний Віктор Москаленко.
Обабіч дороги на Бакаївку — присипані землею траншеї: в село прокладають газ. Садиба Москаленка перша при в"їзді до села. Двоповерховий будинок огороджений цегляним парканом. Питаю в сусідів про Віктора. Кажуть, що він хвилин десять як поїхав кудись на тракторі.
— Він ніби козак, якісь зв"язки має. Скот пасе з булавою, — сміється жінка. — Таких у селі 14 чоловік. Москаленко й паспорта подавав їм. Не здоровається з нами, і діти не здороваються. Вони нікому не підчиняються. У них і корови без номерів на вухах ходять: не мають прививок. Але ж пасуться на нашій землі. У нас каждий год здають на лейкоз, болєзнь така у корів є. Так він — ні в яку. У селі його називають Кошка. І на батька так казали, це по потомству.
Проїжджає трактор. Із нього зіскакує Віктор Москаленко. Голий по пояс, у синіх спортивних штанях. Вусатий, у роті блищить золотий зуб. Із хвіртки визирає дружина Тамара. Прошу чоловіка розповісти про Чернігівське сударство.
— Чернігів, Станіславського, 40 — усі питання туди, — дає він адресу адміністрації титульного суверенного народу України. — Там у нас дипломатичний корпус. А я нічого не розповідатиму.
— Чому?
— Потому шо, — Москаленко складає руки на грудях. — Нам ніколи, ми усі в роботі. Картошку саджаю, кукурудзу, кавунчики є. Працюємо самі на себе. Звертайтесь до голови дипломатичного корпусу Олега Олексійовича, прізвища не пам"ятаю.
Вони не платять земельного податку, не перевіряють корів на лейкоз
— Ваша садиба належить іншій державі. Ви маєте кордони?
— Ви задаєте компрометірующіє питання. Не треба людей вводіть у заблуждєніє. Ви дискредитуєте Україну, — відрізає він.
Із хліва вибігають з десяток рожевих поросяток. Тамара Москаленко каже, що їм лише тиждень.
— Не знаю, чого це чоловік не хоче нічого говорити, — тихо каже жінка. — Може, не в дусі. Він і нам паспорти зробив. Коли донька вступала до інституту, потребували ідентифікаційний код. Чоловік заборонив його брати. Я без його дозволу взяла.
За кілька кілометрів від будинку Москаленка живе його заступник Андрій Дирда, 44 роки. На скрип хвіртки з-за хати виходить чоловік із брудними руками.
— Південне сударство — це не район і не область. До нас може прийти кожен із України. Ви — українка? Де це записано? От ви визначайтеся, а ми вам паспорт і посвідчення дамо, — каже він.
До Андрія Дирди підходить дружина Надія. Хвалиться, що в неї теж новий паспорт. Але показати відмовляється. Називає себе "вольною".
— А сільського голову ви визнаєте? — запитую.
— Ми за нього не голосували. Сільського голову й участкового не визнаємо. А президента — так, бо він гарант Конституції. У ній написано, що джерелом влади є народ. Ми й є той корінний народ.
Андрій Дирда зачиняє хвіртку. За рогом на лавочці сидить його 77-річна мати Анастасія Семенівна.
— Куди діти, туди і я, — пояснює, чому теж записалася в корінний народ України.
У кабінеті голови Бакаївської сільради Костянтина Бережняка, 41 рік, на столі Біблія, папери та електрична друкарська машинка "Ятрань".
— Це років п"ять тому почалося, — розповідає Бережняк. — Рік тому казали, що їх 150. А тепер — що значно більше. Вони не платять земельного податку, не перевіряють корів на лейкоз. Кажуть, що це спеціальне істреблєніє корів. Ми заборонили їм здавати молоко. То цьогоріч вони вже поробили прививки.
Бережняк гортає Конституцію України.
— Вони вважають себе титульним народом, а нас — фізичними особами, — каже він.
Дістає з блокнота аркуш паперу з відбитком печатки Чернігівського сударства.
— Їхня печать не є правильною. На ній написано: "Чернігівське південне сударство". Такого слова — "сударство" — немає, — чеше лоба сільський голова. — Вони купляють хліб, їхні діти ходять у нашу школу. Приходять до мене, розмови ведуть: "Преамбула, беніфіціар, бони" якісь там, — сміється Костянтин Бережняк.
Розповідає, що бакаївці заробляють вирощуванням маленьких "ніжинських" огірків:
— 5-сантиметрові здають по 4 гривні 90 копійок, 7-ми — по 2,20, а 9-сантиметрові — по гривні. Учора приїхали з Ніжинського консервного заводу й усе забрали.
Олег Олексійович відповідати на запитання відмовився
"ГПУ" зателефонувала в дипломатичний корпус титульного суверенного народу в Чернігові. Слухавку зняв Олег Олексійович. Прізвище й посаду назвати відмовився. Відповідати на запитання — також.
У паспорті, який видають у дипломатичному корпусі, написано: зверху — "Міжнародна федеративно-конфередативна екстериторія, Суверенний народ України, Республіка", нижче — "Паспорт людини корінного народу України — прізвище, ім"я по батькові", знизу: "народне самовизначення — українець". Також дипломатичний корпус видає посвідчення, де написано, що його власник має екстериторіальні привілеї: звільнення від державного оподаткування, непідсудність державним судам та недоторканність майна.
2 
1
Коментарі
3