Ексклюзиви
Пʼятниця, 16 лютого 2018 07:50

Мирослава Поповича поховали поряд із Сергієм Якутовичем
2

Мирослав Попович святкує 87-річчя в родинному колі. У кріслі сидить його дружина Лідія Федорівна. Фото зроблене 12 квітня 2017-го
Фото: WWW.FACEBOOK.com/ВАСИЛЬ ЗОРЯ
Мирослав Попович брав участь у створенні Народного руху України, був членом ініціативної групи ”Перше грудня”. Видав 14 книжок. 2001-го за ”Нарис історії України” отримав Шевченківську премію

13 лютого у Києві попрощалися з директором Інституту філософії ім. Григорія Сковороди Миро­славом Поповичем. На початку січня йому зробили операцію на серці. Після того переніс кілька мікроінсультів. Помер минулої суботи на 88-му році у власній квартирі.

— Востаннє бачилася з Мирославом Володимировичем за тиждень до смерті, — розповідає науковий працівник Інституту мистецтвознавства ім. Максима Рильського 62-річна Галина Бондаренко у приміщенні Академії наук України на вул. Володимирській у Києві. Тут прощаються з Поповичем. — Після операції він лежав удома. До останнього намагався бути активний. Хоч не ходив, але починав підтягуватися руками на перекладині. Раніше він щоранку робив зарядку і виходив на прогулянку. Був жайворонком — прокидався дуже рано і брався до роботи.

Мирослав Володимирович мав квартиру в "хрущовці". Час від часу приймав у себе переселенців із Донбасу та подружок доньки з розбитими серцями. Якось я порадила йому майстра з ремонту. Після розмови з Мирославом Володимировичем майстер крізь сльози мені казав: "Це такі добрі люди. Прикро, що мушу брати з них гроші. Але без цього ніяк — не матиму за що жити".

Труна стоїть у конференц-залі на другому поверсі. Біля неї на стільці сидить дружина Мирослава Поповича, етнограф 76-річна Лідія Артюх. Із-під чорної хустини видно сиве волосся. Жінку обіймають донька, мистецтвознавець Аліна Артюх та онучка, піаністка Белла Бауман.

— Знав Мирослава більш як півстоліття, — говорить поет Іван Драч, 81 рік. — Могли з ним говорити про все: від еротики до філософії. Часто сперечалися в нього на кухні, коли їли борщ.

У залі грає мелодія молитви "Аве, Марія". Перед труною на оксамитових подушках лежать нагороди Мирослава Поповича — ордени "За інтелектуальну відвагу" та князя Яро­слава Мудрого. За нею — синьо-жовтий прапор із чорною траурною стрічкою.

— Під час Революції гідності представляв Мирослава Поповича перед виходом на сцену, — каже міністр культури 45-річний Євген Нищук. — У ті буремні часи його прихід додавав сили й віри в те, що ми йдемо правильним шляхом. Мирослав Володимирович робив усе твердо та виважено. Ніколи не сумнівався і не гарячкував.

О 12:00 в залі збираються кілька сотень людей. Аби попрощатися з Мирославом Поповичем, стають у чергу. Вона тягнеться від вхідних дверей. Люди тримають у руках троянди і гвоздики.

— Найбільше запам'яталися блискучі лекції Мирослава Володимировича про Григорія Сковороду, — розповідає аспірантка Інституту філософії Радислава Чекмишева, 28 років. Вбрана у чорну сукню. Її очі червоні від сліз. — Він був мудрий викладач. До кожного знаходив особливий підхід. Радив кожне рішення зважувати тричі.

У зал заходять президент 52-річний Петро Порошенко та прем'єр-міністр Володимир Гройсман, 40 років. Кладуть біля домовини букети червоних троянд. Петро Олексійович підходить до родичів Поповича. Тисне руки, говорить слова співчуття.

— Певною мірою пан Мирослав був і моїм учителем, — каже згодом. — Він дуже переживав за Україну, давав слушні поради. Це була надзвичайно сильна підтримка.

— Востаннє зустрілися з Мирославом Володимировичем наприкінці минулого року, — говорить письменниця 57-річна Оксана Забужко. Тримає букет жовтих хризантем. — Видно було, що він здав і різко постарів. Хтось ухопив мене за руку й потягнув до Мирослава Володимировича, щоб фотографуватися з ним. Він дисципліновано й покірно встав. Це було щемно і пронизливо. Вийшло, що то стало прощанням.

Шестеро чоловіків виносять труну на вулицю і ставлять у чорний катафалк. Везуть на Байкове кладовище. Мирослава Поповича поховали на 33-й ділянці. Там покояться актор Леонід Биков і художник Сергій Якутович.

Любив галушки з салом і цибулею

Два роки філософ Мирослав Попович вів кулінарну передачу на каналі "1+1". Компанію йому складали письменники, художники й дипломати. Біля плити говорили про культуру, філософію й політику.

— Мої улюблені страви — борщ і галушки з салом і цибулею. Готую їх за класичними рецептами, — казав Мирослав Попович. — Інколи імпровізую на кухні. Під час одного з таких експериментів придумав нову страву з курки. М'ясо треба трохи відбити дерев'яним молотком. Потім нарізати вузькою лапшею. Посипати перцем і товченим часником. На сковороді підсмажити цибульки, додати сметани, томатної пасти. Коли закипить, викласти обкачане у борошні м'ясо й смажити до готовності. Цю страву розхвалюють усі, хто її куштував. Друзі часто просять приготувати, коли збираються до мене в гості.

П'ять цитат Мирослава Поповича

Людина проходить багато народжень. І це цілком прозаїчна річ. Колись тебе струсоне якесь явище, яке ти побачиш або в якому візьмеш участь, — і ти зрозумієш, що жив неправильно. Цього боятися не треба, таке буває з усіма.

Бувають цілі епохи, коли добро стає "заразним". Мені здається, що ми живемо в такий час. Зараз є всі умови, щоб люди народжувалися не лише біологічно, а й соціально, щоб вони мали на собі "печать Божу". І саме це так вражає іноземців — вони собі уявити не можуть, щоб так боротися за європейські цінності.

Нинішня війна — війна принципів. Справа не в мові і навіть не в незалежності. У цій війні ми боремося за те, щоб побудувати суспільство з людським обличчям.

Кожна людина повинна знати, за яких обставин погодилася б віддати життя. Не йдеться про дітей чи онуків, заради яких ми готові на все. У кожного повинні бути інші цінності, за які він пішов би на смерть.

Ми часто називаємо перемогою та успіхом те, що є всього лиш результатом добре виконаної роботи. До мене чітке усвідомлення перемоги прийшло після другого Майдану — коли Янукович утік з країни. Але разом із ним з'явилося відчуття глибокої тривоги. Бо епохальний поворот історії не може бути легким.

Зараз ви читаєте новину «Мирослава Поповича поховали поряд із Сергієм Якутовичем». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 143
Голосування Чи заслуговував Роналду на червону картку у матчі Ліги чемпіонів "Валенсія" - "Ювентус"?
  • Так, це однозначно вилучення
  • На розсуд арбітра, міг обмежитись жовтою карткою
  • Це взагалі не фол і навіть не жовта картка
Переглянути
Погода