"Наверное, Кириченко, умер", — отаке кричав мій сусід Сєрьожа у п'ятницю ввечері. Зайшов у хвіртку до Колі, а назад вилетів. Я бігом до хати. Двері откриті, а на полу Коля лежить, голову на руку поклав. Уже холодний, як льодяшка, — каже 64-річна Марія Какура із села Корещина Глобинського району Полтавщини.
Вона мешкає навпроти батьківського будинку співачки Раїси Кириченко, яка померла в лютому 2005-го. У селі щоліта жив її удівець — баяніст Микола Кириченко, 70 років. На зиму переїжджав до Полтави у власну трикімнатну квартиру.
8 червня Миколу Михайловича поховали на сільському кладовищі поряд з дружиною і тещею.
— У чому ходив по дому, в тому смерть і застала. Шорти до колін, рубашечка-розлітайка. З одної ноги тапочок комнатний злетів. По всій підлозі лікарства розсипані. Видно, приступ случився, хотів таблєтку випити. Та так кидонуло, аж ручку від холодильника відірвав. На всю хату музика грає, весела якась пісня. Я радіо з розеточки витягнула. Руку відвернула, щоб рівніше лежав. Бо на лиці став дуже чорний, — сусідка фартухом витирає сльози. — Люди з усюди почали сходитися, бо ж він у великому почоті. Його тут усі знають. Тільки ні "скорої", ні міліції до одинадцяти вечора не було. Знаменитий на всю Україну чоловік помер, а до нього майже 4 часа ніхто не їхав.
Запрошує подивитися двір Кириченків. Витягає з воріт цвях, відкриває хвіртку.
— Замка тут ніколи не було, — пояснює. — Того ж дня часів у чотири бачила — вертався велосипедом із кладовища. Раї на могилу квіти возив. Щодня їздив до неї.
По периметру рясно вродили вишні. На даху невеликої хати над ґанком намальовані два білі лебеді. З коридору видно відчинений холодильник. Праворуч від хати — криниця і старий клен. Стовбур такий, що можна обхопити утрьох. Листя немає.
— Всохло цієї весни, — гладить дерево Марія Михайлівна. — Коля недавно казав: "Видно, скоро я відійду. Кленок то чуствує, не розпустився весною". Кленок батько Раїси посадив після війни, щоб холодок був. Усі другі дерева Коля поміняв на молоді, а цей беріг. Він любив у землі возитися. Огород посадив, — показує чисті грядки цибулі, огірків, полуниці, кавунів, помідорів.
— В нього кругом порядок. У хаті прибирав, сам собі стірав. А їсти йому готове привозили родичі із Землянок, сусіднього села. Він усю жизнь на дієті держався. Насипав дві ложки каші, яєчко варене. Пару кружелець ковбаски, шо аж світяться. А пізніш мені признався, що все може їсти і по багато. Тільки не може при Раї, щоб її не соблазнять. А втіхаря від неї не хоче. Готували тільки вдвох. Рая варила, Коля їй усе подавав.
Одна біда — дитини не нажили. Рая розказувала: була беременна. Та концерти пішли, пісні записували. Думалося, встигнеться. Потім захворіла на почки і вже не мала сили виносити дитину. Коля казав, мов і не дуже печалиться. У нього дві молодші сестри — Люба й Надя. То мати малого заставляла їх глядіти. А йому так хотілося на баяні грати.
Раю ніколи не ревнував. Мужики на сцені її як бачили, аж плямкали. Така красива жінка була. А Коля знав: до неї і торкнутися не можна. Хвороба мучила страшно. Він своє здоров'я ділив на двох. Глядів, мов за дитиною. Коли її не стало, за ним стільки жінок упадали. Хотіли на добро попасти. Всіх проганяв. Тільки Раю любив.
На цвинтарі Кириченків поховали ліворуч від входу у другому ряду. На могилі Раїси Опанасівни мармуровий пам'ятник — бандура. Поряд наклали свіжі вінки у висоту хреста.
За півгодини добираюся до Землянок. Там живуть родичі Раїси Опанасівни. З двору вибігає тримасна кішка.
— Це Зося, — піднімає її 42-річна Людмила Миколаєнко, племінниця Кириченків. — 16 років прожила з дядьою Колею. Коли помер, сиділа біля ніг і плакала.
У будинку висить вишитий портрет Раїси Кириченко біля ікон.
— Колю двічі хапав інфаркт. Кожного року лежав у лікарні, в кардіології. Врачі казали берегтися. А його захопили — то одна делегація, то друга. Він же акуратіст, усіх старався гарно прийняти. Траву у дворі між плитами ножницями повирізав, — розповідає двоюрідна сестра співачки 63-річна Ганна Миколаєнко.
— Вісім років тому, як померла тьотя Рая, попросив, щоб мій син Саша з ним пожив у селі, — додає Людмила. — Взимку дядько переїздив у Полтаву на квартиру. Я з ним жила, доглядала. Коли Саша поступив у сільськогосподарську академію, жили разом як одна сім'я. У квартирі виділив кімнату — портрети Раїні повісив, її костюми сценічні. Фільми про неї сам не дивився, бо зразу плакав сильно. Вечорами любив на баяні грати.
Племіннику Микола Кириченко подарував "ланос". Хто отримає трикімнатну квартиру в центрі Полтави, рідні не знають. Заповіту не бачили. У будинку в Корещині планують відкрити музей.
2 
1
Коментарі