Чотири роки тому 61-річний Михайло Чапля з села Баранівка Шишацького району на Полтавщині викопав у кар"єрі кістки шерстистого носорога. Ця тварина жила 10 тис. років тому в льодовиковий період. Три тижні тому Чапля передав кістяк у фонди Полтавського краєзнавчого музею.

— Прошу діда: "Іди мийся, брийся, бо завтра журналістка приїде про кістки писати". А він мені каже, що вже віддав їх у музей. Я й не знала. Чоловік після інсульту, погано пам"ятає, — розповідає 57-річна Ольга Чапля.

Михайло Іванович сидить на лавці. Після інсульту далі двору не виходить.

— Рєчі й рухів не втрачав. Що раньше було, то добре помню, — протяжно вимовляє чоловік. — У нас є кар"єр метрів шість висотою. Там глину раніше брали. Років чотири тому осінню пас корову біля нього. На висоті чотирьох метрів побачив щось схоже на кістки. Довгим ціпком трохи зачепив — начали сипатися півметрові кістки. Увечері взяв драбину, лопату, мотоцикла, онуку Юлю та пішов у кар"єр.

— Десь два-три раза ходили. Увечері якраз роботи багато, а вони кістки возять. Хазяїни! — перебиває дружина.

— Драбину приставив, копав акуратно. Голова була ціла, а як у руки взяв, почала розсипатися. Витяг по частях, воно дряхле було. Думав, шо то мамонт. Приїхали з краєзнавчого музею, взяли кістку на експертизу. Сказали, що шерстистий носоріг цінніший мамонта. Обіцяли приїхати та розкопати весь отой бугор. Там раніше глину ковшом брали, кістки висипалися. Але воно кончилося. Сказали, шо гроші пішли на вибори.

Ольга Василівна виймає з білого пакета шматок щелепи з трьома великими зубами. Обережно передає її чоловікові.

— Юля в школу носила показати. Так воно кришиться дуже, — каже чоловік.

Витяг по частях, воно дряхле було

Чапля склав кістки в емальовану миску, тримав їх у гаражі. Потім виніс на горище.

— Тут у нас як свадьба була. Хто не йде — всі заходять подивитися, — махає рукою жінка. Розповідає, що вийшла заміж за свого дядька в четвертому коліні.

— Ми далекі родичі. Наші батьки родичалися, а ми — ні, — каже Ольга Василівна. — Мишко моїй мамці троюрідний брат. Я робила в швейній майстерні, а він — кочегаром у лікарні. Здибалися в кінові. Зустрічатися почали взимку. Ходили понад заливом біля річки. Там найдужче подружилися. Це він зараз пєнсіонєр, а тоді був худенький і височенький, хохотун. Ніхто не забороняв одружуватися. Та й Людочка в нас здорова народилася.

Донька Людмила живе з чоловіком і донькою Юлією в райцентрі Шишаки.

— Корову разом із сусідами тримаємо. Тиждень ми за нею доглядаємо, тиждень — вони. Так уже 30 років практикуємо. Ще годуємо трьох поросят, курей, качок, маємо городи. А оце наш "студєнт Васька", — Ольга Василівна кидає траву поросяті в загороду. — Відгодовуємо для Юлечки. Вона буде поступать у наступному році. Продамо порося, щоб гроші були.

Третього липня до Михайла Чаплі приїхали з Полтавського краєзнавчого музею.

— Вони були на УАЗі зеленому. Я догадався, що по кістки. Показав, де викопав, а тоді разом із мискою оддав. Балачки про гроші не було. Та я й не просив нічого, — знизує плечима Чапля.

— Зараз кістки проходять обробку. Визначаємо, до яких частин тіла вони відносяться, — розповідає завідувачка відділу природи Світлана Кигим, 59 років. — Добре зберігся кутній зуб. Шерстистий носоріг важив близько трьох тонн.

У Полтавському краєзнавчому музеї є два черепи із зубами шерстистого носорога. Один знайшли в Кременчуцькому районі в 1960-х, інший вимило з річки Коломак у Полтаві в 1980-х.

1946, 20 листопада — Михайло Чапля народився в с. Баранівка Шишацького району на Полтавщині
1961 — закінчив восьмирічну школу, влаштувався в колгосп телятником
1965 — пішов служити в армію
1969, 26 жовтня — одружився з Ольгою Колотай, за рік народилася донька Людмила
2004, осінь — викопав кістки шерстистого носорога
2007, 18 вересня — переніс інсульт
2008, 3 липня — передав кістяк носорога в краєзнавчий музей Полтави

×