Оголошення про зникнення 10-річних киянок Надії Ющенко та Антоніни Кульчицької з фотографіями дівчат вже чотири роки висить у столичному метрополітені. Вони пропали 10 травня 2002 року. Тоді Надя й Тоня вийшли покататися на велосипедах.
Батьки Надії, 52-річна Людмила та 48-річний Микола, живуть на Осокорках.
— Дочка пішла з дому о 16 годині. Через 40 хвилин я їй подзвонила на мобільний, хотіла погукати на обід, — розповідає Людмила. — А в трубці: "Абонент поза межами досяжності". Я одразу зрозуміла, що її вкрали.
Батьки дівчат займаються льотною справою. Тато Антоніни — диспетчер в аеропорті "Жуляни", а Микола — борт-інженер в Українській транспортній компанії, перевозить літаком вантажі. Ющенки живуть у трикімнатній квартирі на шостому поверсі. Микола заробив на неї під час відрядження в Африку. Стару, двокімнатну на першому поверсі в цьому ж будинку, вони здають.
— Ми довго збирали гроші на ремонт, — проводить рукою по стіні Людмила. — Дитячу кімнату зробили так, як просила Надюша. З шафою для іграшок, телевізором, магнітофоном.
На полицях у дитячій кімнаті стоять м"які іграшки — ведмеді, зайці, білочки. У візочку — улюблена лялька Катя. За склом шафи — маленькі образи Богоматері, Христа та Миколая Чудотворця. На білій серветочці — пасочка з Великодня.
— Це я тепер поставила, — каже Людмила. — Раніше не було часу ходити в церкву. А як Надя пропала, я і в Почаївський монастир їздила, і в Лавру до старця ходила. Він подивився на фотографію дочки і сказав, що вона жива.
— А от її щоденничок, — показує рожеву книжечку. Там дитячим почерком заповнена анкета: улюблена квітка — троянда, улюблений співак — Рікі Мартін, улюблена пісня — "Стюардесса по имени Жанна". У графі "Про себе" написано: чесна, добра і справедлива.
Може, вивезли за кордон для дитячих порнозйомок
— Міліція запевняла, що Надя кудись утекла з подружкою, — розповідає Людмила. — А я доводила: у Наді були й іграшки, і комп"ютер, і дорогий одяг. Вона відпочивала в Туреччині, у Франції, Болгарії. Навіщо їй було тікати? Якби раптом вирішила втекти, то взяла б із собою хоча б власні гроші зі скарбнички. А міліція мені: жіночко, сходіть перевіртесь у психіатра. Тут, — Людмила бере товсту теку, — відповіді з прокуратури, відписки міліції, всі газетні статті про мою дівчинку. Я раніше працювала в РАГСі, а потім кинула. Тепер тільки шукаю дочку.
На кухню заходить Микола. Високий кряжистий чоловік у білій сорочці розповідає, що вони порозвішували оголошення по всьому місту. Тричі виступали в телепрограмі "Жди меня", ролик про дітей крутився на "Магнолії ТБ". Тому, хто знайде дітей, пропонували $25 тисяч.
— Нам почали дзвонити якісь малі хулігани, потім екстрасенси чіплялись, — каже Людмила. — Може, Надю взяли на удочеріння або вивезли за кордон для дитячих порнозйомок. Про всілякі викрадення на органи намагаємося не думати.
Одразу після зникнення дівчат батьки подзвонили в міліцію, замовили собаку-шукача. Але вівчарку привезли тільки наступного дня.
— Приїхало три "бобіка", — сердито говорить Микола, — посідали на кухні та давай нас розпитувати. Ми їм кажемо: нехай хтось один залишиться складати протокол, а інші — йдіть шукати дітей! Вони попросили бензину. Й одразу трьома машинами рушили по одному маршруту. Просив: шукайте тихо, одягніть цивільне, без цих дурних галасливих рацій, без міліційних номерів.
— У прокуратурі та райуправлінні внутрішніх справ постійно змінюються слідчі, і кожен починає розслідувати заново. І всі кажуть: "Вже минуло багато часу, дитину давно вбили", — додає Людмила.
Вона дістає з холодильника трюфельний торт, розливає каву, ставить на стіл тарілочки й чашки з темного скла.
— Коли дівчата зникли, ми повідомили знайомому генералу прикордонних військ. Це сталось у вівторок. А в четвер затримали автобус, у якому незаконно вивозили дітей. Наших серед них, на жаль, не було.
Карпачова взагалі не хотіла слухати
Подружжя виходить на балкон покурити. На вікні ростуть помідори. Біля них — клітка з двома папугами.
— Отут у дворі сидів художник Слава, — показує Микола крізь скло на дитячий майданчик. — Милий такий, з дітьми грався. А потім з"ясувалося, що він — педофіл, домагався дітей і фотографував їх. Ми зібрали інформацію з усього будинку, подали в міліцію. А вони потримали його трохи та й відпустили.
Ющенки підозрюють, що він причетний до викрадення Наді й Тоні.
— Напевне, дівчатам приснули чимось в обличчя і забрали у машину, — припускає Микола. — А велосипеди склали — й у багажник. Цей Слава напередодні зникнення цікавився, як складається велосипед Наді.
Торік міліція затримала трьох бомжів, що оселились у підвалі будинку.
— Вони змушували їх говорити, що це ніби вони вбили дівчат, і вказати, де закопали тіла, — обурено каже Людмила. — Спецслужби почали рити у дворі котлован — шукати трупи. Слава Богу, не знайшли.
— Ми вже збиралися наймати тим бідним бомжам адвокатів. Якби їх засудили, наших дітей припинили б шукати, — хапається за голову Микола.
Повертаємось у кімнату. Людмила показує фотографії дівчат:
— Міліція забрала у нас свідоцтво про народження Наді, і воно зникло. Зникла і єдина відеоплівка, на якій була знята дочка.
— Ви не родичі президента Ющенка?
— А хто його знає? — каже Микола. — До нього хіба дістанешся? Люся якось прорвалась, дочекалась його, розповіла історію. Він обіцяв допомогти. Те саме — Луценко. Карпачова взагалі не хотіла слухати.
— А від людей скільки гадості було? — ковтає сльози жінка. — Їду в маршрутці й чую: "О, це розшукують тих двох малих наркоманок".
Ми пообіцяли, що віддамо квартиру тому, хто знайде нашу дочку
Людмила розповідає, що більше дітей не народить. Коли вагітніє — підскакує тиск, і виносити дитину майже неможливо.
— Мені Надійка важко далась, — зітхає вона. — Раніше була вагітна, хлопчика носила. Помер в утробі. А у 95-му народила донечку Сашу, кесарів розтин робили. Дитя було слабким, а лікарі пили горілку й не догледіли її. Саша померла на другий день.
— Це ще питання. Може, її теж вкрали. Навіть поховати не дали, — каже Микола.
Зараз Ющенки не їздять відпочивати, не ходять у гості. Спілкуються тільки з родичами. У Києві живуть двоє бабусь Надійки: одна на Оболоні, друга на Лук"янівці. Обидві вірять, що онучка повернеться.
— Я Люсю і на море кликав, а вона не хоче без Наді, — тихо каже Микола. — А я тільки вчора прилетів з відрядження, з Відня. А до того п"ять місяців роботи не було. У мене вже 25 років льотного стажу, а оклад — 300 гривень, — скаржиться. — Добре, хоч квартиру здаємо.
— Ми пообіцяли, що віддамо її тому, хто знайде нашу дочку, — присідає Людмила на дерев"яний табурет.
Микола простягає свою мобілку.
— Натисніть на зелену кнопку, — каже. — Послухаєте запис.
— Первый, первый, я второй! — чути дзвінкий дитячий голосок.
— Оце нам від Надюші залишилось.
— Бачите, у нас трауру вдома немає, — дивиться на чоловіка Людмила. — Ми чекаємо її живою.
1 
1
Коментарі
1