Майстер Кайсен, 54 роки, — учитель дзен. Чернець приїхав до Києва на два дні з монастиря Хошо-Джи на півдні Франції. У напівтемній кав"ярні "Прет-а-кафе" розповів про свою книгу "Скарби духу".
Ідемо з Кайсеном до приватної кімнати з диванами, на яких лежать подушечки. Майстер у темному халаті, голова поголена. За ним тихо йде повненька перекладачка й учениця — монахиня Ейкі.
— Три години говорив. Не думав, що стільки запитань буде, — стомлено каже гарною французькою.
Прошу його розповісти про родину.
— О-о, — поправляє окуляри з тонкою оправою. — Мій батько був поляком, який емігрував до Франції. Мама — француженка. Тато працював на заводі й не мав часу на мене. А мама тримала бар. До семи років я не мав жодної освіти. Тинявся по барах, крав гроші. Часто тікав до лісу, запасаючись шоколадом і хлібом. Курив ліани.
Це як? — не розумію я.
— Це як, — слухаючи себе, повторює по-українськи Кайсен. — Підпалював сірником рослину і курив.
А тютюн курили?
— Тільки ліану, бо це було безплатно, — сміється. — Тривало так із п"яти до семи років. Мої батьки жили не дуже мирно, тому я й бігав ховатися до лісу. Але ж не ходив до школи, тому батько відвіз мене до Польщі, до своєї мами. Бабушкі, — додає. — Бабця мене била, — замахується рукою. — І вчителі били. І російські учні, які там були, і поляки.
За що?
— Казали, що їм польський хліб. Щоб захищатися, зайнявся бойовими мистецтвами. У Польщі була одна хороша людина — єпископ. Бабця моя була комуністкою, але примушувала ходити до церкви. Там був дуже добрий старий єпископ. Він мене не бив. А я прасував його сутани, ходив купляти цигарки, носив за ним Біблію.
Тинявся по барах, крав гроші
Як звали бабусю?
— Кажімєжа. Може, дати номер її соціальної картки? Вона померла... ен, де, труа, сіс... — рахує на пальцях французькою, — ще 1984 року.
Які мови знаєте?
— Французьку, польську, трошки всі інші, але дуже погано.
Вас тоді як звали?
— Ален Станіслав Кристашек. У Польщі, — продовжує, — жив до 14 років. Потім у Франції мусив скласти іспити, але геть забув французьку, тож провалився. Тому подався до столярської школи.
Батько змусив чи самі?
— Наскільки пам"ятаю, зовсім не хотів учитися. Вирішив стати музикантом. Але тато хотів, аби я працював із залізом, — щоб виготовляв замки на двері. Та в майстерні дуже смерділо, всі були чорні. Вийшовши звідти, знайшов іншу — там пахло деревом. Запах мені сподобався, і я залишився.
Якийсь виріб із дерева зберігаєте з тих часів?
— У мене був дуже лихий учитель. Араб, мав чорний пояс з карате. Як ми робили щось неправильно — зближував столи, клав між ними деревину і ламав, — Кайсен ребром долоні рубає повітря. — Я кинув школу за тиждень до іспитів — розсердився на вчителя. Утік із дому, мешкав у общинах, займався музикою. Ремонтував людям меблі своїм інструментом. Жив одним днем.
Общини — це що?
— Наприкінці 60-х у Франції, Америці відбувалося щось схоже на революцію. З друзями поїхали жити у будинок на півдні Франції. У нас там був сад, ми збирали оливки, робили з них олію. Поруч жили дівчата, які робили варення. Ми міняли олію на варення.
Бабця мене била, і вчителі били
Перший свій зароблений франк пам"ятаєте?
— Коли втік з дому, поїхав до Парижа. Опинився без копійчини на вокзалі. Мав лише музичний журнал "Рок енд фолк". Якісь дівчата попросили подивитися журнал. Я розповів їм, що утік з дому. Вони запросили до себе переночувати. Знайшли мені місце барабанщика в нічному клубі, неподалік кабаре "Мулен Руж". У клітках там роздягалися жінки. Чоловіки приліплювалися до тих кліток, а я грав, — хитро мружиться. — Зі мною ще були саксофоніст і контрабасист, уже старі. За два місяці дізнався, що дівчата, які мені допомогли, — проститутки.
Скористалися їхніми послугами?
— Ні-ні, — дивується учитель. — Мені ж тільки 16 років було. Хоч вони були милі. Проститутки дуже сердечні. Я потім часто зустрічався з ними, але жодного разу не скористався послугами. Може, й мав бажання, але не хотів платити, — сміється.
— А за два місяці заробив достатньо грошей, аби винайняти собі кімнату в Парижі. Та по-справжньому почав заробляти в оркестрі, в якому грав по вихідних. Цілий тиждень міг дозволити собі жити в готелі на березі моря. А по буднях виконував рок. Я був гарним ударником. Нас у Франції було таких двоє. Другий барабанщик досі виступає.
Професію здобули якусь?
— Я займався бойовими мистецтвами. Вивчав традиційну та китайську медицину. Займався акупунктурою, вправляв кістки. 18 років це була моя професія.
Сім"я у вас була?
— Вам не сподобається відповідь, — каже.
Та говоріть...
Майстер Кайсен голосно сміється, не слухаючи перекладу.
— 1974-го я виготовляв парфуми. До мене прийшла дівчина, яка шукала роботу. Не знаю як, але в нас народилася дівчинка. Невдовзі ми розійшлися, бо вона хотіла, аби я перестав практикувати дзен. У неї були напади владності.
Як звати доньку?
— Першу чи другу? — хитро перепитує. — Першу — Кьяоме: це китайське ім"я.
Як звали дружину, забув
А як звали дружину, забув. Но-но, — хитає головою, — нескромно називати імена без дозволу. Вона більше не моя подруга. А донька два чи три роки тому приходила. Їй 31 рік, а може, 28.
Про що говорили з нею?
Кайсен зітхає.
— Вона приїхала в літній табір, там була сотня учнів. Я був зайнятий, не мав часу говорити. І це було не важливо.
А друга донька?
— О-о, мабуть, не треба було згадувати, — ледь усміхається. — Та сама історія. Їй 26 років. Новин від її матері не чув уже 20 років. Та перед моїм приїздом в Україну вона подзвонила. Коли повернуся — побачимося. Більше дітей не маю — не хотілося їх мати.
Майстер Кайсен, замикаючись, складає руки на грудях.
А з учителем як познайомилися?
— Майстер Тайсен Дешимару був схожий на самурая, з могутнім голосом. Коли попросився до нього в учні, він лише покрутив пальцем біля скроні: "Ви мені не потрібні". Я розлютився. "Учителю, який не хоче мене, буде гірше. Бо йому доведеться мене терпіти", — сказав. Відтоді жив поряд з ним аж до його смерті 1982 року. Учитель був схожий на справжню людину. А я пройшов найтяжчу практику в світі. Тепер кажу, що маю хорошу карму. Тепер, а не тоді.
Ви ламали себе?
— Так, — спохмурнів чернець. — То була боротьба.
— Нам час іти, — приходить йому на допомогу черниця Ейкі.
5 
1
Коментарі