"Мене можна віднести до розряду панства"

 

"Один город закінчила порати, а ще один лишився", — розповідає Наталя Юніцька, 44 роки.

Пані Наталя 15 років учителює в селі Деребчин Шаргородського району на Вінниччині. Викладає українську мову й літературу. Вона у чорній спідниці, темній кофтині, без хустки. Губи підмальовані, але в кутиках помада стерлася — видно, що жінка поспішала.

— Маю 15 соток біля хати плюс ще 25 у полі та сінце коло школи... Та з півгектара маю. Дощі, сіно гниє, а як на зиму без сіна? Уже тричі перевертали, а все без толку.

Каже, що учителям зараз добре платять — 600–700 грн. Якби не дорослі діти, яким треба помагати, — син Толя у Києві вчиться, в геологічному технікумі, — то їм з чоловіком вистачило б.

— У Деребчині вже 26 років, — розповідає про себе пані Наталя. — Вийшла сюди заміж, у 17 років закохалася... Доньці виповнилося п"ять, а синові рік і чотирі місяці, коли вступила до педучилища. Працювала в дитсадку. Педінститут закінчила у 35 років.

Переконує, що проблемних дітей не буває — лише батьки.

— Знаєте, як учити сільських дітей? — зітхає. — Вони ж доглядають худобу, порають городи.

Каже, що колгосп розпався, тому робота є лише у вчителів і лікарів. Наталин чоловік Сергій перебивається сезонними заробітками. Допомагає по господарству. Єдина можливість заробити — здавати молоко. Щоправда, платять мало, по 60 копійок за літр.

Раніше у неї було дві корови.

— Встану о п"ятій. Треба подоїти, нагодувати, вигнати в череду, молоко здати. І теляткові їсти дати. О восьмій — уже бути в школі, а ще ж макіяж навести, — поправляє коротке волосся. — В обід прошу сусідів корови подоїти, а ввечері — до хліва. Я не маю аж таких сільських трудових задатків.

Учителька, навіть сільська, не має бути надміру завантажена господарством, вважає пані Наталя.

Чоловік перебивається сезонними заробітками

— У моїх колег по дві-три корови, свині, кури, кролі, качки. На одну зарплату дітей не виростиш, — пояснює.

— Хоч раз за кордоном відпочивали? — питаю.

— Народилася я під Білгород-Дністровським. Та на морі була лише тиждень — їздила в гості до мами. А за кордон не хочу... Але й зараз корів не тримаю — не маю часу. Так що мене можна віднести до розряду панства.

Пані Наталя турбується про доньку, Світлану. Вона учителює під Немировом, викладає англійську в початкових класах, хоче працювати зі старшокласниками. Мріє про другу освіту.

— Їй 25 років. Має три бики, дві свиноматки, кролів, курей. До школи добирається на велосипеді майже п"ять кілометрів. Онуці й трьох рочків нема. Світлана дуже втомлюється. Вони з чоловіком збирають на квартиру в Немирові: там  відома горілчана фірма — платять добре.

А я підшукую для них житло в Жмеринці — квартири у цьому місті дешевші. Тримаю у секреті, щоб був сюрприз.

Згадує пані Наталя й про сина:

— Толик обіцяв: коли почне заробляти, усі книжки надрукує.

Наталя Юніцька пише дитячі книжки, вірші, детективи. Шаргородська газета друкувала її історичний роман "Відголосся з минулого". Дві тоненькі книжечки казок вийшли у вінницьких видавництвах.

— Із "Казковим намистом" повезло — "Вінницяоблдрук" видала 5 тисяч за свій рахунок. А на "Мандри Зими-Сніговиці" наш ксьондз дав двісті гривень, голова сільради сто п"ятдесят. Іду по Шаргороду, бачу — банк. Зайшла й агітую: дітям, кажу, треба читати по-українськи. Дали п"ятдесят гривень, сто виділила податкова. А за малюнок на обкладинці сама платила. Із донькою — по секрету від чоловіка — гроші відкладали. У п"ятдесят доларів обійшовся! Але автор — відомий художник.

На обкладинці книжечки — Снігова королева, з короною на голові. Тримає Різдвяну зірку.

Наталя каже, що зараз пише методичку про мецената, американця Петра Яцика, і хоче купити дві свинки.

1962 — народилася в селі Бритівка Білгород-Дністровського району Одещини
1980 — одружилася із Сергієм, переїхала до нього у Деребчин на Вінничині
1981 — народилася донька Світлана
1984 — народився син Анатолій
1998 — закінчила філфак Вінницького педінституту
2000 — книжка дитячих казок "Казкове намисто"
2001 — народилася онука Руслана
2005 — книжка "Мандрівка Зими-Сніговиці"

×