— Із Луганська виїхала, коли почалися бої на околиці міста. Розуміла, що опинилася у небезпеці. Була громадським діячем, захищала українську мову й культуру, — розповідає 24-річна Олеся Василець. Відкрила після переїзду мережу шкіл східних танців "Гюррем" у Києві та Ірпені.
— У Луганську виступала на мітингах, організовувала патріотичні молодіжні заходи. Почали писати погрози в соціальних мережах. На той час усі мої друзі, що підтримували Україну, виїхали в інші області або за кордон. Я не мала ні коштів, ні зв'язків. Вирішила не чекати, коли погрози стануть реальними, і також тікати з міста. У кишені мала тисячу гривень. За порадою друга зупинилася в будинку письменниці Наталії Околітенко. Пізніше поселилася у Будинку письменників в Ірпені. Мені дозволили пожити там два тижні. Мала безкоштовне триразове харчування. Подала документи в Києво-Могилянську академію. Вирішила — або вступлю на бюджет, або піду працювати. На платне навчання не було коштів. Отримала державне місце і стипендію. Орендувала невелику кімнату в Ірпені. До мене з Луганська приїхала мама. Через місяць повернулися з нею по бабусю й дідуся. В цей час почалися найжорсткіші обстріли околиць міста. Родичі чекали на нас у бомбосховищі селища Ювілейне. Про те, щоб забрати якісь речі, навіть не думали. Все майно залишилося в Луганську.
Коли родина була в безпеці, почала думати про власний бізнес. Вирішила відкрити школу східних танців. Займаюся ними 13 років, маю багато дипломів і сертифікатів. У Луганську давала приватні уроки. Щоб зібрати гроші для бізнесу, працювала після навчання. До 16-ї була на парах. Після занять писала статті до різних видань, працювала репетитором англійської мови, готувала дітей до ЗНО. Ввечері прибирала офіси. Назбирала п'ять тисяч гривень. Відкрила першу школу східних танців. Спочатку винаймала зали в університетах в Ірпені. Це набагато дешевше, ніж платити за приміщення у фітнес-центрах. Роздрукувала чорно-білі листівки, бо не було грошей на рекламу. Написала пошту, номер телефона. Розклеїла на зупинках, під'їздах і стовпах. Відгукнулися три учні. Почала з ними займатися. Так тривало десь півроку. Майже нічого не заробляла. Грошей вистачало на їжу, оплату кімнати, оренду танцювальної зали. Згодом змогла готувати з учнями виступи. Номери показували на місцевих святах. Люди побачили, що є результат і школі можна довіряти. Телефонували, приходили. Коли набралася група з 8–10 осіб, справа почала окупатись. Замовила рекламу, розмістила оголошення в маршрутках і газетах. Тоді вчила танцювати майже 20 дітей. Вирішила відкривати ще одну залу. Вкладала у неї весь прибуток. За півроку відкрила третю філію.
— Зараз маю дев'ять шкіл східних танців, у всіх викладаю сама. Чотири — в Ірпені і п'ять — у Києві. Інколи допомагають учні, які уже чогось навчилися, — продовжує Олеся Василець.
— Навесні цього року склала фахові іспити з хореографії й отримала сертифікат судді зі східних танців. Це дало змогу проводити некомерційні змагання та концерти. Перший організувала у центральному будинку культури в Ірпені. Люди проходили безкоштовно. Пропонували їм за бажання робити благодійні внески. Зібрали близько тисячі гривень. Гроші віддали на допомогу Ірпінському військовому шпиталю.
Знаю по собі, що переселенцям найважче заново організувати своє життя. Більшість — це молоді й ініціативні люди. Але вони у розпачі. Не тому, що немає грошей чи знань. А тому, що все втратили. Їм потрібно повірити в себе. Організувала курси з бізнесу. Для переселенців — безкоштовні. Навчаю організувати свій час, щоб розпочати власну справу або знайти роботу. Намагаюся допомогти переселенцям відкрити свій бізнес. По-перше, людям не вистачає сили волі. По-друге, немає до кого звернутися за допомогою. Людина, яка заробляє на життя улюбленою справою, буде щаслива сама і зробить такими інших. Відповідно, ощасливить свою країну.
На курси англійської приходять депутати
Олеся Василець відкрила курси англійської.
— Мову добре вивчила ще в Луганську на спеціальних курсах. Вільно нею розмовляю, — розповідає Олеся Василець. — У Києво-Могилянській академії познайомилася з випускником Гарвардської бізнес-школи. Якось він сказав, що у нас погано викладають англійську. Розповів три методи, за якими її вивчають у Гарварді. На їх основі я розробила курс.
Заняття проводжу окремо для дорослих і дітей у Києві та Ірпені. Школярі приходять готуватися до ЗНО. Старша група — люди, які хочуть поїхати за кордон. Навчаються також депутати, яким англійська потрібна в роботі.
2 
35413
Коментарі