Удома в скрипаля Кирила Стеценка, 53 роки, на вішалці висить яскрава жіноча торба, схожа на тайстру.
— Це сумка сестри Ліни, — пояснює він. — Ліна живе на острові Мадейра, в Португалії. Викладає в консерваторії гру на органі.
Зустрічаємося в його трикімнатній квартирі на бульварі Лесі Українки у Києві. Він у світлій картатій сорочці, літніх шортах і кросівках. Волосся — довге, чорне, ззаду зібране у хвіст, на скронях — сивина.
Біля вхідних дверей у великій картонній коробці купа книжок і старих журналів.
— На початку 90-х навіз із Америки емігрантської літератури, вже ніде зберігати, — каже він. Взуття господар просить не знімати.
— У вітальні спить мама. Упала в квартирі — трохи забилася. А в моїй кімнаті можна й так!
Кирило живе разом з 82-річною мамою Тамарою Степанівною, колись — дільничним терапевтом столичної поліклініки для вчених.
Дід полюбляв компанії, молодиць
— Сідайте, — запрошує на диван, вкритий сірим покривалом. Сам ходить із кутка в куток. У кімнаті — всюди книги, навіть на стільцях.
— Читаю десять одночасно. Але жодну не дочитую до кінця, — зізнається композитор.
Помічаю серію про Гаррі Поттера.
— Це Іван Малкович подарував, видавець. Роздаю знайомим. На художню літературу часу бракує та й трохи нудно.
У шафі за склом стоїть велика чорно-біла фотографія у рамці — людей 25.
— Це родина Стеценків. У 60-ті рід був дуже згуртований. Мені тут дев"ять років.
На знімку він у піонерському галстуку, білій сорочечці, з чубчиком. Його мама у літньому платті. А батько, скрипаль Вадим Стеценко, — у світлому костюмі.
Записував, як Тимошенко прем"єром обирали
— У другому ряду, — показує, — воротар київського "Динамо" Ідзковський. Господи, як його?.. Антон! Чоловік двоюрідної тітки Марії. Вона рано померла, я її майже не знав.
Ім"я Кирилові дали на честь діда — композитора Кирила Стеценка.
— Батько не писав музики, а я пишу. Мабуть, дідові гени. І професії, як дід, люблю змінювати. Дід був диригентом, священиком, працював в уряді. Видавав ноти, писав підручники, працював кооператором, музичним критиком. Я нарахував, мабуть, із 20 професій. Після 1917-го займався політикою. 1907 року його були вислали з Києва на Донеччину, в містечко Олександрівськ-Грушевський (нині — Шахти, Ростовська область Росії). Зробили трус і знайшли його партитуру "Ще не вмерла Україна", на слова Чубинського. Дідова музика — оптимістична, схожа на козацький марш. Діда арештували.
Батько щось розповідав про діда?
— Мало. Той помер, коли татові було вісім років. Тітка Анна казала, що дід був невеличкий, худорлявий. Дуже дотепний. Світлий був батюшка: селяни любили в нього сповідатися. Не знаю, як писав, мабуть, на коліні, бо вдома сидіти не любив. Полюбляв компанії, молодиць. Бабуся відпускала його на світські заходи лише в супроводі сестри.
Стеценки переїхали у Київ зі Львова 1959 року. Колись у цій кімнаті Кирило займався музикою під наглядом батька.
— Він сидів, а я стояв — мучився зі скрипкою. Плакав, але він був невблаганний. Батько був настирливий педагог, тероризував мене.
Не бив?
— Скоріше, лякав. Наливався кров"ю, тупотів ногами. Мама не втручалася, вона вела господарство. Просто в нього були високі естетичні ідеали. Ми мали восьмиметрового дерев"яного моторного човна, — пригадує. — Стояв на Трухановому острові. На вихідних тато катав усю свою консерваторську кафедру.
Дістає старенький радянський портрет Паганіні.
— Це наш сімейний тотем. Батько купив у якомусь недорогому магазині, щоб я не забув, що скрипаль.
Він показує нагору: на шафі складені відеокасети.
— Роблю відеохроніку. "Євробачення" записував, "Греммі". Навіть як Тимошенко прем"єром обирали. А це — "Золота чува", — витирає рукою пил із блискучої статуетки, схожої на Феміду. — Вручили молоді менеджери у клубі "Метрополітен-хол". Написали: "Ветерану украинского рока".
Ідемо на кухню. На плиті сковорідка з рибою.
— Мама досі пече торти, пироги, робить голубці. Тато любив її зелений борщ і сало. Я сала не люблю.
А щось випити?
— Дуже рідко п"ю. Хіба що холодне пиво.
На підвіконні лежать ноти. Кирило зізнається, що грає тут уночі на скрипці. З холодильника дістає полуничний тортик. Про дружину Мар"яну розповідає, що та живе з дітьми у Львові.
— Ми двічі одружувалися. Мар"яна була першою дружиною Георгія Гонгадзе. Ми познайомилися 1986-го у Львові. Я вчився у Львівській консерваторії, вона була школяркою. Сподобалося її довге волосся. Була скромна, але дотепна. Думаю, вона ревнувала мене до роботи. Я жив переважно в Києві. Згодом на 9 місяців поїхав до Америки, грав для діаспори. Після розлучення Мар"яна познайомилася з Георгієм — у Чернівцях, на фестивалі "Червона рута". Побралися вони, здається, в 1990-му. Фактично Георгій виховував мого сина. Познайомилися ми на дні народження Максима. Потоваришували.
Коли вони розлучалися, я морально підтримував обох. У Георгія не склалося з тещею, в мене — теж. Ми з ним кілька разів зустрічалися в Києві. Пам"ятаю розмову в ресторані "Козак Мамай". Георгій тоді мало не плакав. Був шокований. Сказав, що Мар"яна тепер вільна, я можу повернутися. Згодом ми справді вирішили спробувати другий шанс і розписалися з Мар"яною вдруге. Після цього на світ з"явилася Ксеня.
Я сала не люблю
Заходить мама Кирила. Вона у синьому халаті.
— С мужем я познакомилась во время войны, — розповідає. — Я была балериной, а Вадим как музыкант нам аккомпанировал. Уже после войны поженились.
Питаю, чи не було в сім"ї суперечок через мову.
— Я сама россиянка. Но решила, раз живу в Украине, так дети должны быть украинцами. Сын с детства говорит по-украински, а я с ним по-русски.
— Спілкуємося, як Штепсель із Тарапунькою, — жартує Кирило. — Замолоду мама була гарна, яскрава, темпераментна жінка. Весь час наспівувала арії з оперет.
Ще пригадує, як грав на скрипці у фільмі Івана Миколайчука "Вавилон ХХ".
— Іван замовив мені коломийку, яку грав на скрипці його батько. Записував я в студії, Іван стояв навпроти і диригував. Раніше ми зустрічалися з однією дівчиною — Лізою.
Він приносить альбом. З-поміж фотографій доньки відшукує знімок 17-річного сина. Хлопець із рюкзаком стоїть біля собору у Львові.
— Вступав цьогоріч у Могилянку. Але не дібрав балів. Можливо, пробуватиме іще.
1953 — народився у Львові; дід — композитор Кирило Стеценко, батько — скрипаль Вадим Стеценко
1959 — сім"я переїхала до Києва
1971 — вступив у Київську консерваторію
1977 — соліст Рівненської філармонії
1986 — вступив у Львівську консерваторію
1988 — одружився з Мар"яною
1989 — народився син Максим; розлучився з Мар"яною
1990 — 9 місяців жив у Нью-Йорку й Міннеаполісі
1998 — одружився з Мар"яною вдруге; народилася донька Ксеня
1999 — очолив кафедру менеджменту в Київському університеті культури
Має сестер-близнючок: Леся — скрипалька, живе в Торонто, Ліна вчить португальських студентів гри на органі
2 
1
Коментарі