Четвертий рік 54-річна Марія Житник із села Новоживотів Оратівського району Вінниччини живе в будинку для літніх. Потрапила туди після інсульту, не може пересуватися.
— Удома в мене тільки мама, їй 86 років. Треба, щоб і за нею ухажували, і за мною. Не хочу в будинку для пристарілих доживати віка. Он одна баба лежить, в якої 10 дітей. Приходять навідувати всі такі хольоні, гарно вбрані, а баба тут. Страшно, тому й опекунів собі шукаю. Для тих людей, хто погодиться, я все зроблю. Хто нас не обідить, той не пожаліє, — запевняє Марія Миколаївна. Просить поставити її праву ногу на підставку дитячої коляски "Мальвіна", в якій сидить. — Постійно сповзає ця нога. Якби хтось міг представити, як мені надоїло сидіти в цій колясці.
Коли обидві ноги на підставці, вона хапається лівою рукою за передню перекладину. Щосили намагається нахилитися та змінити положення.
— Бачте, ця рука в мене зовсім не діє, — трохи підводить праву руку, яка висить на хустці, зачепленій за шию. Помітно, що вона коротша за ліву. — Це з дитинства. У мене ж ДЦП (дитячий церебральний параліч. — "ГПУ") було. Правда, я ходила, тільки ноги часто боліли. Бувало, нароблюся на городі, прийду додому, закину ноги на стіну і думаю: мабуть, ніколи я не віддихну. А тепер віддихаю. Цей отдих уже поперек горла.
Марія Житник вчилася у Верхньодніпровській спецшколі в Дніпропетровській області. У старших класах заочно вступила до економічного технікуму.
— Пішла працювати в контору села Бабин Іллінецького району, канцелярською крисою була, — сміється. — Потім контора переїхала в Оратів, нас розігнали. А мені пропонували в Дашеві працювати в будинку-інтернаті. А там хворі на голову, — говорить пошепки. Озирається. — Та й тут нема навіть з ким поговорити. І сама вже придурком стала. Чуствую, що погано соображаю після інсульту.
Марія Житник вирішила не йти на роботу, а залишитися біля матері. На той час їй платили пенсію за першу групу інвалідності.
— Сначала 16 рублів платили, а як на роботу пішла — 45. І мама пенсію получала. Як мала її знов саму покидати? Тут брат дуже куралєсів, як напивався. Бився, вікна трощив. А ми ж построїли йому дім біля свого, часть городу віддали. Ніякої дяки. Може, з жінкою до відьми ходив та що поробив на мене. А може, то від нєрвів мене інсульт схопив. Він же і на суд нас подавав, хотів хату забрати. Я так виступила у суді, що мені казали: "З тобою, Марія, краще не зв'язуватися".
Маю пай і 22 сотки городу, — продовжує. — Як мало, то в сільраді ще візьму. Все зроблю, щоб цим людям добре було. Вони ж і пенсію обязатєльно будуть получати по догляду за інвалідами. Гроші в нас теж були, але "добрі люди" забрали. На перше літо я була вдома, такі канікули мені зробили з будинку-інтернату. То сусіди за мною дивилися. Я їм платила, як положено. А тоді, як пішла сюди, то вони повидурювали у мами всі гроші. Забрали тисяч 15 гривень і півтори тисячі євро. Навіть радіатор забрали і кульчики золоті зняли з вух, а простенькі вділи. Обсмоктали бабу, а тепер і носа не кажуть, бо нема вже що брати.
У будинку для людей похилого віку 25% пенсії залишають мешканцям. Решта йде на їх обслуговування та харчування.
— У мене гривнів 1400 пенсія. Що залишається, все на аптеку йде. Але трохи наскладала, то поїхала маму провідала на два тижні, — розповідає. — Хотілося б біля неї бути. Старенька вже, а за мною легко вхажувати. Маю кілограм 35 ваги. Завжди була стрункою, 88-56-87. Такі параметри мала, ще менше, ніж у моделі. А після інсульту зовсім похудала.
2 
1
Коментарі
1