"Єго врємя власті уже прошло, — каже про свого однокласника Леоніда Кучму 71-річна Марія Сердюк. — Шо про нєго тепер розказивать? Він погано не жив".
Однокласниця екс-президента Марія Сердюк мешкає на вулиці Леоніда Кучми в селі Чайкине Новгород-Сіверського району на Чернігівщині. Леонід Данилович народився в цьому селі.
Розмовляють у Чайкиному переважно суржиком.
— З Льонею з самого першого класу вчилася, — розповідає Марія Іванівна. — Тільки я з 1935 року народження, а він — з 1938-го. Льоня і ще одна дівчинка найменші в класі були. Він сидів спереду мене. Я ж — позаду, бо дівкою здоровою була, а він — маленьким.
Біля старої побіленої хатини Марії ростуть дві ялини. Одну з них буревій переламав навпіл. Дерев"яний паркан у всіх жителів села однаковий і тягнеться суцільно по селу. З-під високих нефарбованих воріт на вулицю йде глибока канава — хазяйка викопала водовідвід. За ворітьми гавкає собака Дік.
Двері з хати Марії Сердюк виходять прямо на вулицю. Господиня в темній теплій хустці висовується по пояс. Просить зачекати. За кілька хвилин неохоче пускає до оселі. Вибачається, що не прибрано. Каже, хворіла на грип, три дні не підводилася з ліжка.
— Училися у сільський хаті, — говорить Марія Іванівна. — У першому класі сиділи за довгими столами з дошок. Такі тепер на похорони ставлять. По обидва боки розсаджувались, один навпроти одного. У класі нас до сорока чоловік було, але відсіювались постійно учні, кидали навчання. Вчитися же відразу після закінчення війни почали. Зошитів не було, чорнил теж. Наробимо з сажі чорнил — тим і писали.
Через Кучму я одиниці отримувала, — зізнається. — Він німецьку не знав, а я добре її знала. У війну німці у нашій хаті стояли. Я й дослухалася до їхньої мови. То викличуть Льоню на уроці з німецької до дошки, а він не знає, мнеться. На папері великими буквами напишу — і йому зі свого місця показую. Підказую, значить. Учитель помічав. Кучмі двійку зразу ставив, а мені — одиницю.
Марія йде до іншої кімнати. Приносить стару чорно-білу фотографію.
— Угадайте, де Кучма? — простягає фото. — Он він із газеткою сидить, — показує на хлопця в першому ряду школярів. — У президенти ще тоді, видно, намітив.
Під старим фото напис: 3-й випуск Чайкинської школи, 1952 рік. Сім класів.
— Хто унизу сидить і ноги поховав під себе, ті всі босі, — бабця веде пальцем по низу фото. — Кучма ж у чоботах хромових сидить.
А ви де ж?
— Та я сама себе на цій фотокартці майже не пізнаю. З хлопцями поряд поставили, то я надулася. Було ще одне фото, але телевізійники сперли. У мене ще залишився негатив знімку старої школи, в якій ми вчилися.
Показує негатив. На чорній плівці можна розгледіти довгу хатину. На місці старої школи в роки президентства Леоніда Даниловича спорудили нову. Згодом прибудували басейн.
— Сім класів скінчили, а Льоня як був малим, таким і залишився. То він потім підріс, — каже Марія. — Доучувались у різних школах. Я — в Шептаках, Кучма — в Костобоброві. У нього родичі там жили. Після чайкинської школи майже не бачились, у різних кутках села жили.
За Леонідом Даниловичем дівчата у школі бігали?
— Куди? Хто б за ним бігав? Якщо у нього метр десять зросту було!
Після школи Марія Сердюк працювала 10 років у лісництві. Стільки ж — у чайкинському магазині продавцем. 9 років була секретарем і касиром колгоспу.
Баба Маша каже, що замужньою не була. Дітей не має.
— Сама живу, — махає рукою. — Такі, як я, не йдуть заміж. У лісі тоді робила, хто мене з зарплатою у 40 рублів візьме? А продавець — то страшне, раптом недостача? Племінників багато маю двоюрідних, бо я у мами одна була. Двоє — в Серпухово під Москвою, шестеро — тут у Чайкиному.
Коли в магазині працювала, Льоня, як у село з інституту приїжджав, любив до мене заходити, — згадує баба Маша. — На прилавок сяде — і так годину-дві міг просидіти. А раз запитав, що у мене в голові робиться? Бо якби він став за прилавок, розгубився б. Я з нього часто сміялася.
Бабуся поправляє хустину.
— А ще ось яка історія трапилася, — оживає. — Я тоді в колгоспі касиром працювала, а Кучма — на "Южмаші". В колгоспну контору заходить якийсь чоловік. Увесь брудненний, волосся скуйовджене, втомлений. Бухнувся на стілець, повісив голову і сидить. Аж чую: "Маріє, ти?" "Я, — ще не вгадуючи чоловіка кажу. — Льонь? Ти? А чому в грязюці?" Він і розказав, що їхав сам легковою машиною в Олександрівку до матері. Вирішив прямиком, польовою дорогою — і убрьохався, загруз. Просив витягти. Тут якраз "уазик" під"їхав. І витягли.
Біля печі — чавуни, оберемок дров. Марія відмовилася провести до хати газ.
Однокласник у гості заходив?
— Він до мене не приходив. Я і не запрошувала.
А допомогти просили?
— Інша однокласниця звернулася, з домом допоміг. Хто просив, тому й допомагав. Шо ж я піду? У мене ж корова, поратися треба. То інші земляки-прохачі з п"яти ранку стоять, приїзду Леоніда Даниловича чекають. Він їм у конвертах гроші давав, тільки неприємностей цим у селі наробив. І що: повзувались-повдягались на ті гроші, тепер їм їсти нічого, робити не хочуть. Я живу на пенсію 420 гривень. Де її більшу заробити?
Замужньою не була
Марія Іванівна поправляє бурки на ногах.
— А на дві зустрічі однокласників, на які Кучма приїжджав, ходила. На першу, коли він ще прем"єром був, більше трьох сотень людей з"їхалося — й усі казали, що однокласники. Друга краща: менше народу було. Біля президента вишибали крутилися. Все на годинники Льоні тичуть. Не дали, бідному, з людьми нормально поговорити.
Чим пригощали?
— О! Там можна було наєстісь і померти.
На стіні поряд із фотографіями рідних портрет Віктора Ющенка. Плакатів, агітлистівок, портретів Леоніда Кучми немає.
Повз хату Марії Іванівни проїжджає на велосипеді 63-річна Марія Полюшко. Вона в сірому піджаку й чорній спідниці їде до центру села.
— Хай хату однокласниці построє, а то в гнилій живе! — каже Марія Полюшко. — 1944-го, як батьків не стало, його мати нас четверих врятувала. На печі в Кучми спали, їсти нам давали. А коли Леоніда Даниловича президентом обрали, ми з старшою сестрою три ночі від радості заснути не могли. Хлопця ж із нашого села вибрали державою керувати!
1935, 26 грудня — Марія Сердюк народилася в селі Чайкине Новгород-Сіверського району Чернігівської області
1945 — у десять років пішла до першого класу разом із Леонідом Кучмою
1952 — закінчила Чайкинську семирічку, вчилася в Шептаках, Кучма — в Костобоброві
1980-ті — витягувала Леоніда Кучму з багнюки
1999, 20 серпня — Кучма вдруге приїхав у Чайкине на зустріч однокласників. Марія Іванівна сфотографувалася із президентом-однокласником
3 
1
Коментарі