Ексклюзиви
Четвер, 29 березня 2012 00:00

Марія Гоменюк сама живе у селищі

Автор: Фото: Поліна РОМАНОВА
  Марія Гоменюк іде своїм подвір’ям у селищі Григорівка на Вінниччині. Два роки тому поховала чоловіка Миколу. Має трьох дітей і шістьох онуків. Переїжджати до доньки Людмили у Київ не хоче. Боїться лишати хату, щоб мародери не покрали шифер, бляху і вікна
Марія Гоменюк іде своїм подвір’ям у селищі Григорівка на Вінниччині. Два роки тому поховала чоловіка Миколу. Має трьох дітей і шістьох онуків. Переїжджати до доньки Людмили у Київ не хоче. Боїться лишати хату, щоб мародери не покрали шифер, бляху і вікна

У селищі Григорівка Погребищенського району на Вінниччині живе 85-річна Марія Гоменюк. Інших людей немає в радіусі 8 км. Найближчі села Сопин, Нове та Дружне — через поля.

У 1970-х у Григорівці жили близько 500 людей. Більшість сімей мали по шестеро-восьмеро дітей. Потім колгосп розпався. Люди почали переїжджати до сусідніх Сопина і Мончина, де підприємства ще діяли.

Від головної траси до Григорівки їдемо вузькою дорогою, на якій іще є торішня трава. Хати на узбіччі розвалені, вулиці поросли чагарниками. Глиняна хата Марії Семенівни, обкладена червоною цеглою, — в центрі села. На подвір'ї біля криниці росте великий кущ калини. Коло буди гавкає чорний пес на ланцюгу.

На стукіт у двері ніхто не відповідає. Марія Семенівна у кімнаті слухає радіо. Гостям рада.

— Хіба я могла колись подумати, що сама буду на полі жити? — розказує. — Нас у батьків було аж 11. Я сама менша з дівчат. Ще жива лишилася сестра Ганя, вона у Вінниці. Уже їй 90 год. Колись село цвіло. А потом люди то повиїжджали, то повмирали.

Хата побудована 88 років тому. У ній три кімнати. Топиться грубка. На підлозі купа дров заввишки до підвіконня. На столі лежить груба стара Біблія.

— Щоб не скучати, я перечитую Біблію і псалми співаю. Добре бачу мілкий текст. Кончила тілько штири класи. А дальше німці прийшли. Телевізор не дивлюся, бо Господь не велить. Як була дівкою, мені приснився ангел і поблагословив мене. Я ще досі жива, бо маю дочекатися пришестя Христа. Це вже скоро.

Марія Гоменюк входить до релігійної громади п'ятидесятників.

— Ходжу на собраніє в Нову Греблю. Як дєд був живий, то возив мене туди кіньми. Як умер, я сама йшла 8 кілометрів до Дружного й сідала на автобус до Нової Греблі. Тепер раз у місяць по мене заїжджає віруючий брат Толя.

У мене було дуже багато болєзнєй, але мене Господь оврачував. Була астма, не могла дихати. Лічилася в больницях, пила таблєтки. А раз почула по радіо одного врача з Канади. Він сказав: "Хто больний, покладіть руку на радіо. Я буду за вас молитися". Я поклала руку, й через пару днів астма пройшла. А то був у мене зоб. Поїхала в Бердичів до віруючих. Один чоловік поставив мене на коліна й поклав на мене руки. Зняло навіки. А тепер уже тих цілителів нема, всі в Гамерику виїхали.

Марія Семенівна з чоловіком Миколою лишилися єдиними жителями селища на початку 1990-х.

— Дєдушка мій умер два года назад. Нам так добре було. Жили, як у раю. За городом ставочок, воздух чистий, тиша, бо машин зовсім нема. Літом онуки приїжджають. Ой, почекайте, не фотографіруйте. Дайте хоч скину хвартуха, — господиня кульгає, спирається на ціпок.

— Нога больна. Впала й зламала у трьох місцях. Доктора вставили шпицю й три болта.

У Марії Семенівни троє дітей і шестеро внуків. Михайло, 52 роки, живе в Дніпропетровську, 48-річна Людмила — в Києві, 51-річний Володимир — у Вінниці. Переїжджати до когось мати не хоче.

— А на кого я хату покину? Зараз порозтягають шифер, бляху, вікна. Й всі дерева повирубують. Дочка хоче мою хату за 25 тисяч гривень продати й забрати мене в столицю.

Марія Семенівна працювала ланковою в колгоспі. Раз на місяць поштарка приносить пенсію. З господарства тримає птицю.

— Маю штири качки та 10 курей. А раньше тримали корову, пару коней.

Пригощає тертим пирогом.

— Дочка напекла. Я маю що їсти. Діти привозять, сільський голова. Недавно орендатор із Сопина — Володимир Краснюк привіз дві буханки хліба й банку молочка. Я мало їм. Хлібини хватає на дві неділі. Трошечки поїм рано, а потом аж у штири часа.

У Марії Семенівни є мобільний. Щодня їй телефонує сільський голова.

— Навідуюся часто, переживаю. Сама вона, шкода, — говорить Василь Цимбал, керівник Мончинської сільради, до якої належить Григорівка.

— Голова називає мене президентом Григорівки, — сміється Марія Гоменюк.

Зараз ви читаєте новину «Марія Гоменюк сама живе у селищі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2662
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода