Ексклюзиви
Четвер, 16 жовтня 2008 18:05

Марина Оніщенко тричі уникнула катастрофи

Автор: фото з приватного архіву Марини Оніщенко
  Харків’янка Марина Оніщенко у 2002-му не потрапила на авіашоу на Скнилівському аеродромі у Львові та на мюзикл ”Норд-Ост” у концертному центрі на Дубровці в Москві. У 2005-му жінка запізнилася на маршрутку до Одеси, яка розбилася в аварії
Харків’янка Марина Оніщенко у 2002-му не потрапила на авіашоу на Скнилівському аеродромі у Львові та на мюзикл ”Норд-Ост” у концертному центрі на Дубровці в Москві. У 2005-му жінка запізнилася на маршрутку до Одеси, яка розбилася в аварії

"Пам"ятаєте, де під час помаранчевої революції в нашому місті на виборчій дільниці стара людина померла? Я живу поряд," — називає російською свою адресу.

Улітку 2002-го Марина гостювала у тітки Оксани Снітко в селі Зимна Вода піді Львовом.

— Мене мама з вітчимом спеціально туди відфутболили, щоб училася перед випускним класом, про інститути думала. Зранку 27 липня двоюрідна сестра Яна запропонувала сходити на авіашоу у Скнилові. День тоді зранку був теплим, аж казковий. Але мені здалося, що ідея погана — спека тоді стояла. Вже на самому аеродромі до нас підійшли однокласники Яни. Один із них сказав мені якусь непристойність, уже й не згадаю. Я потягнула Яну додому. У мене було незручне взуття — на шпильках, а тут іще ці хами причепилися. Ми зателефонували дядькові Якову, щоби забрав нас машиною. О пів на дванадцяту поїхали.

Винищувач упав у натовп на аеродромі через 45 хв. Увечері дівчат гукнули до телевізора стривожені дядько та тітка. Скнилівську трагедію транслювали по всіх каналах.

— Дядько раз за разом підпалював цигарки, а тітка у сльозах обіймала нас обох. Потім вони подалися у міський морг дізнаватися, чи не було там їхніх знайомих, здавати кров для поранених. Ми з Янкою вимкнули світло, обійнялися в кімнаті. Вона мені шепоче: "Уяви тільки, як нам пощастило!".

У Скнилівській трагедії загинули 77 осіб.

Восени 2002-го року Марина з матір"ю поїхали до Москви.

— Мама консультувалася у професорів по жіночих захворюваннях. Зупинилися в її знайомої на вулиці Новоохтирській. Москвичі занудні були, постійно кудись бігали, а на мене залишали свого 8-річного сина Артура. Аби нас порадувати, чоловік маминої знайомої Кирило взяв квитки на мюзикл. Він помішаний на літаках, хвалився, що у виставі на сцену вивезуть частину справжнього літака чи навіть увесь. На радощах купив нам великий торт — громадний такий, на ранок ще залишилося. Поснідали ним, а в ньому масляний крем зіпсувався, почали боліти животи. Мене зразу вирвало. У театр ніхто не пішов. Кирило побивався, що квитки пропали, а він за них по 100 доларів віддав. Але коли наступного ранку по телебаченню показали захоплену Дубровку, куди ми не потрапили, — роти пороззявляли.

Янка мені шепоче: "Уяви тільки, як нам пощастило!"

Під час звільнення заручників у концертному залі загинули 129 глядачів.

Утретє Марина уникнула катастрофи 2005-го.

— Ледве вмовила батьків відпустити мене в Одесу, на ринок "7-й кілометр", — поправляє пасмо волосся. — Домовилася з братом, що підкине власним "опелем" на автовокзал. Але Антон увечері випив забагато пива. Я його буркаю о п"ятій ранку, а він мені бурмоче: "Бусики на Одесу ходять через годину, не поїдеш зараз — встигнеш на наступний". На автовокзал потрапила аж о сьомій. Сіла в бусик і доїхала тільки до села Собківка. Там дорога перекрита, кран піднімає помаранчевий мікроавтобус "мерседес": у маршрутку врізався зустрічний білоруський автобус, десять людей загинуло. Повернулася додому попутним транспортом.

Каже, що в долю не вірить.

— Везіння це чи ні — не знаю. Але для себе зробила висновок: чому бувати, тому не обминути. Часто буваю в церкві, ставлю свічку своєму ангелу-хранителю. Він у мене молодець, — усміхається. — Із мамою теж щось схоже трапилося. Вона в піонерському таборі вожатою була, її путівкою на море преміювали. Але відпочивати не поїхала — запізнилася на лайнер "Адмірал Нахімов". Мамин загін не встиг прибрати закріплену за ним територію.

Теплохід "Адмірал Нахімов" затонув 31 серпня 1986 року біля Новоросійська. Загинули 423 особи.

Марині Оніщенко 24 роки. Із 50-річною матір"ю Євгенією Олександрівною жінка мешкає на вул. Гагаріна в Харкові.

— Віщі сни бачиш? — цікавлюся.

— Ніколи. Але часом бачу якусь ситуацію — і здається, ніби вже переживала її.

1984, 9 березня — Марина Оніщенко народилася у Харкові в родині лікаря та військовослужбовця

1995, 17 вересня — помер від хвороби батько Валерій

2002, 27 липня — із двоюрідною сестрою Яною ходила на авіашоу на Скнилівському аеродромі, поїхала додому за 45 хв. до катастрофи військового винищувача

2002, 23 жовтня — разом із матір"ю Євгенією Олександрівною не потрапила на мюзикл "Норд-Ост" у Москві

2005, 10 серпня — запізнилася на автобус до Одеси, який розбився на дорозі

з 2007-го — працює у харківській приватній комп"ютерній фірмі

Зараз ви читаєте новину «Марина Оніщенко тричі уникнула катастрофи». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода