Дружина секретаря Ради нацбезпеки та оборони Марина Кінах, 45 років, із чоловіком познайомилася 11 років тому, коли була його прес-секретарем.
Розповісти про Анатолія Кириловича пообіцяла спершу на держдачі, яку вони мають у Конча-Заспі. Але зрештою ми зустрілися в офісі Українського союзу промисловців та підприємців. Помітивши в моїх руках газети, молодий хлопець ще в порозі скомандував:
— Туда! — І вже менш упевнено додав: — Ви же почтальйон?
За кілька хвилин з"явилася пані Марина. Вона була в довгому темному пальті й легкому чорному шарфі. Швидко почепила речі на вішак і покликала за собою. На ходу прогорнула кілька журналів.
— Пішли до кабінету Кириловича, там поговоримо, — запропонувала.
У кабінеті було прохолодно. Пані Марина попросила ввімкнути кондиціонер. Ми сіли за величезним овальним столом. Під стіною — ще не розвішані ікони у срібних оправах. В одному з кутків стояв великий годинник із маятником, під старовину. Показував кілька хвилин по 15-й.
Де ви відпочивали на свята?
— На дачі. Прийшли діти, зустріли з нами Новий рік і відразу поїхали кататися на лижах. Я не каталася — не вмію, зате люблю волейбол, гандбол і плавання, — почала розповідати. — До речі, третього лютого наша донька Зоя їде до Турина на зимову олімпіаду зі збірною України перекладачем. Їй уже видали жовто-блакитну форму! А УСПП у цей час проводитиме свій форум у Мілані. Викроїмо два дні й поїдемо до доньки. Заодно й підтримаємо олімпійців.
Увечері розморожуємо креветок і їмо — з пивом
Зараз ви живете на дачі?
— У нашій квартирі на Подолі живе середня донька — Зоя. А ми з Анатолієм Кириловичем і Софійкою — на державній дачі. Старша донька, Наталя, 5 років тому вийшла заміж і мешкає окремо. У нас у Конча-Заспі невеличкий старий будиночок. Кажуть, його зводили ще полонені німці.
Спортом там займаєтеся?
— Кросів не бігаю, — відмахнулася пані Марина. — Якщо Анатолій Кирилович повертається до 23-ї години — інколи прогулюємося біля озера. Влітку чоловік із донькою там рибалять: у них свої вудки, човен. Ловлять маленьку верховодку, — пальцями показала розмір риби. — Потім самі чистять, смажать і самі ж їдять. Мене не беруть! Якось підійшла, коли вони рибалили, а донька повернулася і каже: "Мамо, ти знаєш правила поведінки на рибалці? — Ні. — Ну тоді нічого тут сидіти", — пані Марина розсміялася.
Занесли чай. Вона піднесла чашку:
— Відчуваєте, який аромат?
Хто у вашій родині готує?
— Звичайно, я. У нас нема домогосподарки. Є лише жіночка, яка раз на тиждень допомагає прибирати. Та й удома ми рідко харчуємося. Анатолій Кирилович обідає на роботі. Софійка взагалі мало їсть. Любимо лікарську ковбасу, котлети, відбивні. Я варю картопляне пюре або гречану кашу. Ще чоловікові подобається добре засмажена риба. А якщо є помідор чи огірок — обов"язково цілий. І креветки: увечері розморожуємо їх і їмо — з пивом. А от молочних продуктів він не любить.
Секретар РНБО — ласунчик?
— Це я — ласунка! Анатолій Кирилович і Софійка цукерок узагалі не їдять. Він може хіба що ложечку цукру в каву покласти.
А чоловік уміє щось приготувати?
— Може Софійці картоплю зварити чи підсмажити. У неділю, коли я ще сплю, вони із малою смажать собі яєчню. Потім вмикають якийсь мультик або "Мою прекрасну няню", сідають у вітальні і чинно снідають.
А в які ігри разом грають?
— У принца та Попелюшку. Татусь — принц, вона — Попелюшка. Софійка може сказати: "Тату, ти посидь, скромно почитай, а я біля тебе потанцюю". Ще ходять разом до цирку, Театру ляльок, ТЮГу.
Часто буваєте в театрі?
— На жаль, ні, — зітхає. — Але недавно вибралися на концерт Надії Крутової-Шестак. 31 січня підемо на творчий вечір нашого свата — Михайла Ковалка (Ковалко — голова наглядової ради НАК "НафтогазУкраїни". — ГПУ). Уявіть, він пише пісні!
Маєте подруг серед дружин політиків?
— Так, байдуже, до якої політичної сили належать їхні чоловіки, — пані Марина покрутила на пальці лівої руки перстень. — Дружимо з Мариною Осикою, Оленою Семиноженко, Інною Чалою... А з Оленою Львівною Єхануровою знайомі років 25.
Тепер вона, здається, ще й ваша сусідка по дачі...
— Я добре знаю і її, і Юрія Івановича. А ще біля нас у Конча-Заспі живе Олександр Мороз. Він затятий рибалка — весь час ходить з вудкою. Валерія Пустовойтенка теж часто бачу. Віталія Масола, Бориса Патона... — на хвильку замислилася. — Ще Симоненко — теж наш сусід...
А про політичну кар"єру ви ніколи не мріяли?
— Та ні, — вона потерла рукою чоло. — Двоє політиків у родині — це вже занадто. Мені вистачає домашніх клопотів.
Ви багато мандруєте?
— Їздила в мандрівку до Південної Африки, в Марокко, Алжир, Париж... Бувала на Філіппінах, в Китаї, Гонконгу, Кореї, Японії, на Кубі. Але найбільше вражень — з Ізраїлю. Ми жили в Єрусалимі. Коли йшли на екскурсії, сонце лише сходило, а поверталися вже як смеркло — і жодної втоми. Були в церкві, де народився Христос! — її очі засвітилися.
Софійці він приносить тюльпани, мені — білі, або жовті троянди
Чоловік вас повчає?
— О-о, — розсміялася. — Варто мені щось забути — він каже: "Ну як тобі не соромно! Ти обіцяла й не зателефонувала!" Його вночі розбуди — назве і ВВП, і показники підприємств. А якщо читав книжку — скаже, що на 32-й сторінці написано: у нього ідеальна пам"ять. Ніколи не говорить із папірця. 1997 року їздили з ним і Віктором Ющенком до Японії. Там у Анатолія Кириловича була велика доповідь. Перекладачка попросила текст. Я кажу, що нема. "Як? — не повірила та. — Він що, дві години з голови говоритиме?" Наприкінці доповіді у неї тремтіли руки й текли сльози. Коли Анатолій закінчив, вона зняла обидві сережки, — Марина взялася за мочки свої вух, — кинула їх на стіл і закричала: "Як ви з ним працюєте?!" А я їй: "Я не тільки з ним працюю, я з ним живу", — пані Марина розсміялася. — У мене, до речі, теж відмінна пам"ять: усі телефони тримаю у голові. А вірші п"ять годин без упину читаю.
Для чоловіка?
— У молодості читала, а зараз більше — для Софійки.
А які книжки читає він?
— Фантастику, історичні романи. Захоплюється Бредбері, Азімовим, Саймаком. Книги він "ковтає". Раз на два тижні їздить на Петрівку. Продавці його впізнають.
Улюблені фільми маєте?
— Чоловік дивиться фантастику й бойовики. Йому подобаються "Зоряні війни". Він узагалі цікавиться космосом. Має власну теорію про роботів у майбутньому. Мені це дивно, бо за все життя я не подивилася жодного бойовика. От мелодрами — це моє.
Чоловік робить вам сюрпризи?
— Донькам і мені весь час дарує квіти — без нагоди. Мала, коли бачить, що квіти зів"яли, нагадує: "А чого це ти мені букета не купив?" Їй він приносить тюльпани, мені — білі або жовті троянди. А на Новий рік купив усім по сувенірній собачці. Софійці — таку, що крутиться по осі й підгавкує, мені — монументальну, — сміючись, показує розміри іграшки. — А ми йому даруємо книжки, краватки, сорочки.
Хто підбирає йому одяг?
— Тільки я, — робить діловий жест рукою. — Хоча він може сказати: "Це мені не подобається. Віднеси, будь ласка, назад". Він любить спортивний стиль — джинси, майки, але, як людина публічна, мусить носити костюми. По крамницях ходити часу не має. Зате буває в дитячих магазинах "Антошка", "Будинок іграшки". Купує для Софійки плаття, черевички, іграшки.
Вас часто помічають на показах мод...
— Одне інтернет-видання написало, що я беру в них участь, аби привласнити собі колекції, — пані Марина трохи відсувається. — Люди, які таке пишуть, мабуть, ніколи мене не бачили. Для 52-го розміру модельєри суконь не шиють. Та в мене є кілька нарядів від дизайнерів: красива блуза й пальто від Айни Гасе, літній костюм від Ірини Каравай...
У Гасе замовляє собі речі також Тимошенко...
— У Юлії Володимирівни інший стиль. Я люблю спортивний, а вона — більш жіночний. Ніколи в житті я не приклеїла би собі троянду чи бант, — торкнулася комірця чорної блузи.
Коли Анатолій Кирилович працював в уряді першим віце-прем"єром, ви не ревнували його до Юлії Володимирівни?
— Ні. Ми стільки років разом, і так любимо одне одного... так поважаємо. У мене теж багато друзів-чоловіків, ну то й що?
Як вдома називаєте Анатолія Кириловича?
— Толюша, бо так його звала моя мама. Вона безмежно його любила. А Софійці ми дали ім"я на честь мами Анатолія Кириловича. Знайомі пробували кликати її Сонею, але ми завжди їх виправляли.
Ви швидко миритеся? Хто перший іде на поступки?
— А ми й не сваримося. З ним важко посваритися: він дуже спокійний.
Коли ми виходили з кабінету, пані Марина зупинилася.
— Бачите, який ремонт зробили, — показала на зелені стіни та шафи, у яких стояли великі макети кораблів. — У цьому кабінеті ми з Анатолієм Кириловичем і познайомилися.
3 
1
Коментарі