У веранді Маріанни Педько, 84 роки, з села Циблі Переяслав-Хмельницького району на Київщині на столі поміж вазонами лежать записки: "Стукати у двері чи вікно", "Я в сараї". Господиня виносить із хати документи, старі фотографії, грамоти та характеристики.
— Я учасник бойових дій, маю заслуги перед Україною. Після війни відкрила 12 аптек. Я й донор, і народний цілитель. Проробила 55 років, 8 місяців і 2 дні, — каже весело. Губи жінки підфарбовані яскраво-червоною помадою.
Родом Маріанна Педько з-під Диканьки.
Директор школи казав батькові: "Віддай її в Полтавський будінститут, із неї вийде гарний інженер-будівельник". А завуч: "Ні, в педагогічний". Тут мама загадує: "Візьми сапу, побіжи за клуню, там картошка недообгортана". А мені так спать захотілося! Розгорнула кущ, лягла та й заснула. Сниться, що сапаю. Сапа за щось зачепилася. Дивлюся — землянічний крем. Я за ту баночку — й додому. Прокинулася, прибігла додому. У хаті сидить дільничний лікар. Каже: "Марго, в Полтаві відкрилася фармакадемія". Я питаю батька: "Що це таке?". "То, доцю, не для нас. Там євреї самі, треба багато знати латині й усякої хімії". "А що, ми дурніші від євреїв?" — відповідаю йому.
Перед війною Маріанна Педько завідувала аптекою в селі під Харковом.
— Як тільки перший німець зайшов, ми думали, з автомата всіх викосить. А він сів, обперся на автомат: "Ех, мамка, мамка, война, война" — й заснув, — розповідає жінка. — А раз приходжу в аптеку — повна наших солдат. Стоять, з бутилочок усе п"ють. Кажуть: "Конфіскуємо аптеку й вас із нею". Так пішла я на фронт. Перші півгода боса ходила, без копійки грошей. Прала фронтовикам форму за шмат сала. А потім потрапила в оточення. Арештували як німецьку шпигунку. Вранці прийшли з нашої часті солдати: "О, Маріанна Карпівна! Ми вас по причьосці узнали", — пригладжує неслухняне пухнасте волосся. — Вона в мене завсігда пишна була.
Він прийшов кучерявий, наряжений. А на мені плаття рожеве, з плісировкою
Жінка зізнається, що все життя бачила віщі сни.
— У Ташкенті наснилося, що виходжу з кибітки. Небо голубе, сонце ясне. Прилітають два голуби й сідають на плечі. Сусідка каже: "Буде тобі жених, даний Богом". І явився мені фельдшер, його мати прислала: "Сходи в аптеку. Там дівчатка гарні приїхали". Він прийшов кучерявий, наряжений — у костюмі. А на мені плаття рожеве, з плісировкою. Каже: "Треба в аптеку", — а я вже закрила. Відказую йому: "Я з собою в пазусі таблеток не ношу, завтра". Вже після весілля приїхала з ним додому до мами. Роззувся, а в нього на нозі лише два пальці. Мама побачила: "Так воно в тебе ще й калічне. Не могла здорового знайти?".
Маріанна Педько прожила з чоловіком 39 років.
— Називала його Ніколє, а він мене — Либа. Наша старша дочка Томочка слово "риба" так вимовляла, — пояснює Маріанна Карпівна. — Чоловік був гарний, як шовкова трава. На ювілей написав мені поему, — відкриває товстий зошит. Там епіграф: "Дорогому другу жизни Марианне Карповне". У кінці, після довгої поеми, її рукою дописано: "Милый, добрый Николе, очень тронута твоим вниманием. Всецело с тобой согласна. Постараюсь оправдать доверие. Низко кланяюсь перед тобой и выражаю благодарность".
Питаю, чи гарна була в молодості.
— Не знаю, не считала себе красавіцей, — усміхається, показуючи білі зуби. — Казали, що дерзка. Як училась, навпроти академії був дом Красной Армии. То дівчата бігали до хлопців, потім аборти робили. Я — нє. Але й зараз не лягаю спати невмивана, з дому не вийду непричесана, з ненакрашеними губами. Ніколи не об"їдаюся. П"ю мертву та живу воду, яблучний оцет і керосин, настояний на горіхах. Голову шампунем не мию, від нього й воші можуть завестися. Треба заварити бур"янів: лопуха, кропиви, ромашки, звіробою. Можна додати свяченої води. Окремо в мисочку покласти м"якуш житнього хліба, жменю солі, яйце, 1–2 ложки гірчиці. Туди додати трав"яного настою, щоб вийшла кашка. Втерти в голову, залишити на 40 хвилин.
Креми жінка також робить сама:
— Сметана, жовток, олія обліпихова, піхтова чи оливкова, мед і крохмал кукурудзяний змішати в кашку. Намазати лице та шию. Будеш як дєвочка.
1922, 31 жовтня — Маріанна Карпівна народилася в селі Надія Диканського району на Полтавщині
1939 — приснився перший віщий сон, що стане фармацевтом
1941 — вийшла заміж за Миколу Педька
1952 — народилася донька Тамара, нині власниця косметичного салону в Києві; за 6 років народилася Таня — нині невропатолог
1980 — помер чоловік
2007 — приснився віщий сон: наче Матір Божа подарувала метелика, який буде її захищати; після цього народився правнук
8 
35413
Коментарі