У ніч проти неділі 28 листопада військово-транспортний літак Іл-76 грузинської авіакомпанії "Санвей" піднявся в повітря з аеропорту Карачі, що в Пакистані. Через 1,5 хв. із висоти 500 м упав на недобудову в передмісті Гульшан-е-Джохар. У польоті відмовили двигуни і почалася пожежа. Пілоти зрозуміли, що літак розіб'ється, і відводили його подалі від житлових районів. Загинули вісім членів екіпажу та 20 пасажирів. Другим пілотом літака був вінничанин 47-річний Сергій Дядечко.
— Сергій поїхав у командіровку ще 2 вересня, — розповідає дружина загиблого, вінничанка 47-річна Маргарита Дядечко. — У нього такі відрядження були — три місяці на роботі, три місяці вдома.
Опускає голову, витирає сльози. Йде до іншої кімнати по ноутбук.
— Усі фотографії сімейні були у його ноутбуці, що згорів, — переводить подих. Відкриває домашній міні-комп'ютер. — Ось він був в Африці, ось — на Кіпрі. Ми завдяки його фото могли віртуально побувати в різних куточках Землі. Багато фотографував море і небо. Любив простір. Нашою квартирою на п'ятому поверсі був задоволений. Бо вид із вікна на Вінницю дуже гарний. Балкон весь не засклив, залишив куточок на розі будинку. Казав: "Стаєш сюди, як на "Титаніку".
У двері дзвонять. Заходить колишня сусідка родини 66-річна Ядвіга Рибак:
— Мені ж першою офіційно повідомили про цю катастрофу, — зітхає. — У понеділок зранку на стару квартиру прийшли люди з еміграційної служби. У них, видно, був старий адрес Сергія. Я сказала, що Дядечки вже тут не живуть. То вони мені й сообщили про авіакатастрофу. Я ж тоді не знала, Риточка, як тобі сказати про це. Дзвоню, обережно так питаю: "Як там справи? Щось голос у тебе не такий, як треба". А ти: "Сєрьожа загинув".
Маргарита дізналася про смерть чоловіка з новин:
— Ми їх ніколи не дивились. А тут приїхали до його батьків у гості в Кіровоградську область, і син (Олександр Дядечко, 24 роки. — "ГПУ") включив телевізор саме тоді, коли передавали про цю авіакатастрофу. В кімнаті ще свекор був, він тільки почув і зразу: "Там же наш Сергій". Син кинувся до телефону, став дзвонити батькові, а в нього — поза зоною. Але ми не хотіли вірити. Згадалось, як добиралися до батьків у село і три рази з дороги чомусь збивалися. Хоч 300 раз там були. І мої очі постійно виловлювали по дорозі хрести.
Показує передостанню СМС, що надійшла в суботу о 15.20: "Ты где? Привет всем с Карачи. Цем".
— Це вони по дорозі в Судан зупинилися дозаправитись. Останню есемеску Сєрьожа прислав іще в суботу надвечір: "Дай знать, где вы находитесь?" Я йому теж послала повідомлення, але він уже не відповів. Ще думала, чого ж не відповідає. Але навіть і гадки не мала, що може щось жахливе статися, — витирає очі. — Уявіть собі, з повними баками пального піднялися і зразу пожежа. Кажуть, птах залетів у двигун, але я не вірю. Який може бути птах уночі? Там було близько другої, а в нас — десята вечора.
Знову дзвонить телефон.
— Це дзвонили щодо генетичної експертизи. Потрібно, щоб Катя (донька Дядечків. — "ГПУ") здала кров на ДНК, у неї з Сєрьожою одна група крові. Відправлять результат туди, щоб можна було опізнати, бо всі тіла обгоріли. Вчора привезла Катю зі Львова, вона там вчиться. Боялася, щоб сама їхала. Дуже переживає донечка, не може до тями прийти.
Сусідка питає, коли привезуть тіло.
— Не знаю, нічого не кажуть. Але, напевно, не скоро. Спочатку ми відправимо туди аналіз ДНК, потім опізнання, інші бюрократичні процедури. Торік теж наш льотчик загинув. То тіла чекали більше місяця. Пам'ятаю, як Сергій казав перед відрядженням: "Рита, ти мене відпустиш?" Ніби в шутку, а значить, відчував щось. Часто любив повторювати: "Не уявляю себе старим. Я не буду старим і безпомічним". Землю дуже любив. Якби не став льотчиком, став би кимось, хто на землі трудиться. Рік після школи на тракторі працював. Трактористи сміялися, що не бачили ще такого: тільки з трактора злізає, зразу сідає на траву і читає конспекта. Готувався до вступу в технічне училище в Тамбовську область, бо про крила мріяв із дитинства. А зразу з армії вступив до Балашовського вищого воєнного авіаційного училища. Коли розпався Союз, був в Азербайджані. Вирішив, що треба на Батьківщину повертатися. Довго микалися по квартирах, доки Сєрьожа через суди не добився своєї. У цей час уже на пенсії був. Вирішив підзаробляти на комерційних рейсах. Казав: "Якщо зі мною щось станеться, я буду знати, що вам є де жити".
— Сєрьожа хотів машину купити після цієї командіровки, — на очах Маргарити Дядечко знову виступають сльози. — Ми навіть у салон ходили, підібрали вже. Йому найбільше сподобався чорний "фольксваґен", що на джип схожий. А ще мріяв посадити сад абрикосовий на хуторі, де виріс. Вони там гарно родять.
7 
1
Коментарі
5