"Мамі Люба не сподобалася, бо була дуже худенька"

 

48-річний Віталій Чепелуха з села Свидівок Черкаського району замість городу на півгектара землі облаштував парк із гротом, ставками і водоспадами — це міні-копія уманського дендропарку "Софіївка". Назвав "Любавою" на честь дружини Любові, з якою разом 30 років.

— Із Любою познайомили друзі. До весілля зустрічалися півроку. Прискорити рішення про одруження допоміг її колишній хлопець. Ми сиділи в її кімнаті в гуртожитку і слухали музику. А тут хтось постукав у двері. То Василь, якого вона проводжала в армію, повернувся. Люба вийшла до нього. Я був сором'язливий. Щоб не заважати, виліз через вікно на другому поверсі. А ввечері знову зайшов. Кажу: Люба, завтра поїдемо знайомитися з моїми батьками, — згадує Віталій Григорович.

Чотириповерховий будинок Чепелухів із баштами видно з центральної вулиці села.

— Мамі Люба не сподобалася, бо була дуже худенька. Та й в сусідньому селі в мене була дівчина Таня. Вона завжди проходила нашою вулицею, заносила мамі пиріжки. Але до мого вибору батьки прислухалися. Ми призначили день сватання. Домовилися на час дня, а приїхали на чотири вечора, бо заблудилися. Через два тижні ми одружилися.

Віталій Григорович веде до парку. Посеред нього ставок. На березі — будинок для диких качок.

— Тут живуть два виводки. У вирій не відлітають. У нас зимують. Далеко від двору не летять, зроблять навколо кілька кругів — і до води. Якось до мене вперше прийшли знайомі. Про моїх качок нічого не знали. Ідемо парком, піднімаємо голови, а вони високо над нами. Хлопці кажуть: оце б їх постріляти. А я качкам: "Ану, швидко додому!". Вони ще коло зробили і шух на озеро. Треба було бачити очі хлопців, — сміється господар. — Годує птахів Люба. Навесні занадилися чужі собаки, з'їли вісім качок. У ставку водяться карпи і карасі. Можна і з вудкою посидіти. Коли копав водойму, знайшов лафет від німецької гармати і снаряди від пушки-гаубиці. Двічі викликав еменесників.

За 20 м макет батьківської хати. Поряд старий віз, штучна криниця з журавлем і 3-метровий пам'ятник Тарасу Шевченку. А на столі — бутель із мутною водою, схожою на сивуху, закритий качаном.

— Я із села. Мені подобається все українське, — надіває солом'яний бриль і сідає на колоду під стіною. — Друзі звозять мені старі речі. У вихідні в парк приїжджають фотографуватися наречені з Черкас. Я з них грошей не беру. Але нам із Любою це дає стимул тримати територію в чистоті.

Чепелухи займаються бізнесом. Виробляють оцет і туалетний папір.

— Ми починали із шерстяних ниток для вишивання. Купляли відходи трикотажу. Розпускали і відпарювали, щоб нитка була рівна. Купляли по 5 копійок, а продавали вдесятеро дорожче. Прибуток був неабиякий. Ми з Любою тоді жили в гуртожитку. Була одна кухня на 12 кімнат. Щоб їсти наварити, займали чергу. Одного разу почув, як чергова розказувала, що моя дружина відьма, бо вночі колдує над водою. А принцип розрівнювання ниток такий: на руки одягаєш нитки і водиш ними над парою.

Подружжя має двох синів. 22-річний Ігор допомагає батькам у бізнесі. Олег, 24 роки, закінчив слідчо-прокурорський факультет Одеської юридичної академії. Живе з дружиною в Черкасах.

×