Майданівця ув'язнили на 11 років у Росії

2

Фото: ФОТО з сімейного архіву Вигівських

— Валентину літом 33 роки виповнилося. Святкували день народження без нього на Європейській площі — акцію на підтримку проводили. А в нього того дня якраз не було світла й води у колонії, — каже 57-річний Петро Вигівський із Києва.

Його син-майданівець Валентин рік відбуває покарання в колонії суворого режиму в місті Кірово-Чепецьк Кіровської області Росії. Чоловіка арешту­вали 18 вересня 2014 року на залізничному вокзалі Сімферополя. Звинуватили у володінні секретною інформа­цією, що може зашкодити російській авіації. Після півроку тортур Валентин підписав висунуті проти нього обвинувачення. У грудні 2015-го засуджений до 11 років ув'язнення.

Петро Вигівський запрошує у вітальню своєї квартири поблизу метро Харківська в столиці. Тут ошатні меблі, які зробив власноруч. На телевізорі — синьо-жовтий прапорець. За склом у шафі біля книжок про авіацію виставлені фото сина Валентина. Петро Степанович приносить на таці червоний чай каркаде.

— Чорний і зелений чай не п'ємо. Кави — теж. Ніякого алкоголю й курива. Ходимо в церкву мормонів усією родиною. Крім Валентина, у мене є двоє молодших синів. Михайлу — 30, а молодшому Павлові — 14.

Коли востаннє бачилися з сином?

— Дружина була на побаченні в жовтні. Це перше нормальне побачення не через скло. Доти кілька разів їздила до нього в СІЗО "Лефортово" в Москві. Він там 19 місяців був після арешту.

Ви не приїжджали?

— Збирався. Але попередили правозахисники, що краще не їхати. Сказали: зараз витягуємо одного, а будемо — двох. Причому мене туди підозріло тягнув наш російський ад­вокат. Постійно просив, щоб привіз якісь синові речі, щоб поговорив із ним.

Хто цей адвокат?

— Призначенець, прізвища не пригадаю. Належить до адвокатської групи "Прокуратор" із колишніх прокурорів і слідчих, які вийшли на пенсію. Займаються переважно політичними справами.

Як арештували Валентина?

— Син із дитинства цікавиться технікою, авіацією. У цій шафі тільки маленька частинка його технічних книжок. Багато завіз у гараж.

Із дитсадка читав журнали "Авиация и время". Вони на той час були дорогущі — 6–7 руб­лів один. Як у кіоску бачив цей журнал, не купити не могли. По авіації глубоко копав. Навіть в КПІ вступив тому, що в тому корпусі вчився Сікорський.

Петро Степанович відчиняє дверцята шафи. Показує товстий том "Авиационные цифровые системы". Дістає альбом з кресленнями авіадвигунів. Їх Валентин робив власноруч.

— Син закінчив факультет електроніки, — продовжує чоловік. — Мав бізнес — ремонт автомобілів. В авіації працювати не хотів. Каже — там все закостеніле, непередове, бюрократія.

Чому син потрапив у поле зору ФСБ?

— Він відвідував усі можливі виставки, пов'язані з авіа­цією. Підтримував зв'язки з фанатами авіації з інших міст. Багато з них були з Росії. Останнім часом усі, хто працював в російській оборонній галузі, були під ковпаком ФСБ. Так звернули увагу на сина, почали його "пасти". Зробили все, щоб виїхав за межі України — в Крим.

Одна дівчина видавала себе за фанатку авіації. Повідомила, що її дідові роблять операцію по онкології. І вона терміново збирає гроші. Валік позичив три тисячі євро і повіз їх дівчині. Перед тим пропонував перерахувати на картку. Але казала, що гроші можуть не дійти, бо всі рахунки в Криму підконтрольні.

Приїхав на вокзал. Вони зустрілися. І його арештували. Ця дівчина була разом із ФСБ. З ними супроводжувала сина. Сама працювала в якомусь конструкторському авіаційному бюро. Стверджувала, що Валентин випитував у неї секретну інформацію.

Сина звинувачують у тому, що брав засекречену в Росії інформацію щодо авіаційних двигунів і, мовляв, хотів її комусь продати.

А через те, що брав участь у Майдані, його допитували з пристрастієм. Все згадували — і Майдан, і що бандерівець та антирадянщик.

Як ви дізналися про затримання сина?

— Виїхав він з Києва 17 вересня. Шукати його почали за два-три дні. Я написав заяву в міліцію. Там мозги прокомпостірували: "А може, поїхав воювать? А може, він десь до дівчат пішов?"

Стали шукати своїми силами. Вплоть до того, що вийшли на одного з сотників кримської самооборони. Дізналися, що сина вивезли в Москву. Я написав заяву в наш МЗС. Вони одразу зробили прямий запит в Росію. Потім нам прийшов по електронній пошті лист від адвоката.

Сказав, що син у Москві.

Писав, щоб привезли сину одяг, засоби гігієни й продукти. Серед них — цигарки й кава. Син їх не вживає. Це викликало велику підозру.

До нього довго не пускали консула, не дозволяли побачень, доки не підписав визнання вини. Поставили перед вибором: не підписуєш — 20 років тюрми і залишаєшся калікою, признаєш вину — отримуєш менший термін і зберігаєш здоров'я.

У яких умовах його утримують?

— До 5 грудня був в одиночній камері. Є загроза, що етапуватимуть в гіршу колонію — за 380 кілометрів в сторону Уралу, у місцевість В'ятлаг біля посьолка Лєсной. Там раніше були гулагівські табори. Туди майже не ходить транспорт.

Біля Лєсного з 1951 по 1956 рік сидів мій батько по політичній статті, як "посібник фашистів". Йому присудили 25 років колонії і п'ять років висилки. Після смерті Сталіна реабілітований. Повернувся весь сивий.

До квартири заходить дружина 54-річна Галина Василівна.

— Степан Олександрович був дуже чесний, — сідає в крісло навпроти. — Завжди казав в очі, що думає. Такий і Валік. За це й переживала — щоб ФСБшникам не наговорив, що думає.

Які перспективи витягнути Валентина з неволі?

— Надія Савченко говорить, що тільки влада може це зробити, — продовжує жінка. — На наші акції навіть не прийшла. Сказала: "Це нічого не дасть. Вам треба до влади. Тільки вона може політично домовитися".

Я з нею згодна. Але зараз президенту не до наших політв'язнів, коли шатаються крісла під чиновниками. І це не його заслуга, що вийшли Савченко, Солошенко й Афанасьєв. Він тільки там піариться. Красіво сказали, що і за інших візьмуться. А діла нема.

"Зуби посіріли, бо творога не їсть"

Під час тортур у російській в'язниці Валентину Вигівському перебили перенісся. Потребує операції, бо важко дихати.

— Син тримається, але йому дуже важко, — розповідає мати Галина Василівна. — Він така людина, що ніколи не нарікає. Говорив: "Мамо, тобі всього не буду казати. Те, що витримав на своїй шкурі, і ворогу не побажаю".

Били так часто, що потім уже нічого не відчував. Спустошився. Найжахливіше, зізнався, коли імітували йому смерть. Везли годин п'ять. Поставили над могилою. Розповідав: "Уже прощався із життям. Став говорити їм усе, що про них думаю. Думав — втрачати нічого".

Особливо суворий режим був перші три тижні в пересильній тюрмі. В камері не давали ні присісти, ні лягти протягом дня. При цьому вмикали на повну гучність патріотичні пісні про Путіна, партію, гімни Росії. Днів 10 так сидів.

Тільки після приїзду консула дозволили читати книжки. Найкраща бібліотека була в "Лефортово". А тут — переважно ментовські книжки й радянські. Достоєвського всього перечитав. Пише, що дуже голодує мозок. Просить роздруківки про машини й мотоцикли присилати.

Став качатися. Як особливо важко на душі, віджимається від підлоги. До тисячі разів робить.

Зуби посіріли, бо творога не їсть, молока не п'є. Навіть м'яса не дають. Ціни високі. На території колонії є магазин. Його рідко, но водять туди. Щось з їжі візьме.

Передавали йому теплий одяг — куртка, чоботи. Але їх тримають на складі й синові не віддають.

Правозахисники радять передавати сигарети, бо там це валюта. Прислали синові шість пачок. Він хлопцям пороздавав.

На прогулянки виводять раз на три-чотири дні або й тиждень. Випускають на годину в клітки з перегородками на четверо чоловік. Син каже — на курник схоже. Через решітки вони можуть один з одним перемовитися і небо побачити.

Сина тримають в одиночці начебто тому, що в колонії є багато українців-сепаратистів із ДНР і ЛНР. І вони не хочуть конфліктів на політичному ґрунті.

Взагалі там багато нерусскіх. Вони найнебезпечніші — групуються між собою, агресивні. 70 відсотків ув'язнені за наркотики.

×