Ексклюзиви
Четвер, 17 травня 2007 17:38

Людмила Сирбу втекла з Молдови в Україну

Автор: фото: Наталія ПАВЛЕНКО
  Син Людмили Сирбу хворіє на ДЦП
Син Людмили Сирбу хворіє на ДЦП

Людмила Сирбу, 46 років, сама виховала трьох дітей. Зараз живе з наймолодшим — 17-річним Женею у селі Вовчків на Київщині. У підлітка не слухаються руки. Комп"ютером, телевізором, мобільним телефоном він користується за допомогою пальців ніг.

Невисока Людмила у спортивному костюмі зустрічає на автобусній зупинці. Веде додому городами.

— Зайдемо до однієї людини. Ми рядом корови на фермі доїли. Я стомлювалася, спала стоячи. Вона все поробить, за себе і за мене. Каже: "Мені дід помагає. А в тебе нікого нема".

Знайома Сирбу Ганна Романенко, 70 років, виходить із хати у брудній куртці.

— Я тут чужа, — пояснює Людмила. — Я молдаванка. У 24 годи втекла з дому. Ніде не працюю зараз, бо за Женею ухажую. Получила машину "Таврію" для сина, треба 5 тисяч заплатить. Де в мене ті гроші? А до вечора люди назносили. Потроху за рік їм виплатила. Машина виручає. Вожу людей у райцентр.

Підходимо до цегляного будинку. Під ним скопаний город,  побілені в садку дерева.

— Цей "чорнобильський" домік я вибивала через депутатів. Вісім місяців у Верховну Раду виганяла. Утром корів попораю, дітей — у садік, і на Київ. Чоловік днями п"яний спить. Старший син Руслан каже: "Мамо, я Жені їсти не давав, тому що папа все з"їв".

Жінка відсовує цеглину, якою підперті вхідні двері.

Худенький хлопчина, на вигляд не більше 12 років, лежить у трусиках і футболці на ліжку. Бере пальцями ніг диск і вставляє у комп"ютер: показує, що вміє.

Мама натягає на нього спортивні штани. Показує гулі на колінах.

— Він ходить на колінах. 9 класів закінчив, учителі додому приходили, — розповідає.

Жінка розмірковує, чому її син народився інвалідом:

— Мати в сусіда померла. Потім він — молодий хлопець — повісився. Пішов на іменини до якогось алкоголіка. Жінка на нього накричала. А він візьми й повісся. То я і ще другі сусіди тягли його на покривалі. Мені так погано стало. Пішла в лікарню, кажуть: беремєнна. І так всі 9 місяців по лікарнях.

Аліментів не платив, то я написала пісьмо в суд

Женя пробує піднятися на ліжку. Людмила його садить. Хлопець кладе на підлогу мобільник і включає різні мелодії.

— Сам все понастроював, — хвалить мати. — Телефон хрещені подарили.

Питаю, чи пропонували віддати сина у заклад для інвалідів.

— Канєшно. Я хлопцям своїм сказала, а вони: "Мам, да ти шо? Він же наш".

Жінка розказує, що ніколи не виходила заміж. Двох старших синів народила від молдаванина. Від нього ж і втекла до України.

— Знала його з дєтства. Ми з одного села. Узяв у когось мотоцикл покататися, а його посадили на два годи. І різав мене, і колов. Брат приїжджав заступатися, дак Костя начепить лєзвій між пальцями: "Щас я її ізуродую". Оце, бувало, посаджу обох дітей у коляску і йду за село. Думаю, хто ж мене візьме ночувати? До матері не могла піти, бо він і її побив би.  Хотіла вже собі й дітям каменюки на шиї і — в річку. А як вони втопляться, а я ні? Тітка мені говорить: "Тікай, Міла, тобі ж хана". Я за дітей — Руслану чотири годи, Івану рік, на поїзд — і в Україну. У Вовчков, до тітки. Із собою тільки сітку повзунків взяла. Зарплату потім бухгалтер вислав, а зять — подушку з одіялом.

Костя пізніше раз приїжджав мене вбивати, — веде далі Людмила. — Але я чогось уже його не боялася. Скотніки з ферми сказали, що прийдуть вечором мене захищати. А молдаванин заявився — увесь у наколках. Даже ноги  були розмальовані. Поїхав. Де він зараз, не чула. Знаю, що мою сестру обворовав.

— Сину, пішли їсти, — цілує хлопця у стрижену голівку.

Женя спускається на коліна, пропускає маму вперед і дріботить на колінах до кухні. Людмила накриває стіл: картопля, котлети, яєчня. Годує сина з ложки.

— Мені квартиру в совхозі дали. Я сітку од кроваті знайшла — спали на ній. А замість стола поставила ящики з-під яблук, — розповідає.

Із батьком Жені, Олександром, Людмила зійшлася у Вовчкові. Заміж не вийшла, бо чоловік сильно пив.

— Одне время не пив. Я купила "москвича". Думала, Женю возитимемо, щоб нікого не наймати. Машина зламалася, і чоловік запив. Коли мене вдома не було, продав "москвича" за 500 гривень.  А я должна за нього 800 доларів! Вигнала його: щоб і духу не було. Сказала старшому синові, щоб купив шампанського. Відмітити подію. П"ю, а сльози душать, це ж скільки грошей!  Пішла до матері чоловіка, а вона: "Що мені? Порося продати?".

Оце будь-хто йтиме вулицею, на Женю увагу зверне, — каже. — А Сашкові — хоть би хни. Колись 20 копійок кинув. Познущався, чи шо?

Людмила має кілька соток городу, овочі возить продавати до столиці. Наймає на цей час людину, яка доїла б корову і доглядала за Женею. Платить їй за день 40–50 грн.

— Він сам і в магазин з"їздить. Правда, заднім ходом, бо коляска у нас  неприспособлена. У сумочку кладу записочку, що купити, й гроші. Коляска якось перекинулася, дак люди підняли. Один наш друг дає дітям по шоколадці, щоб Женю катали.

Жінка згадує, що її рідне молдавське село розташоване за 60 км від Одеси.

— У четвертому класі я їздила на Привоз, торгувала  яблуками, виноградом. Я в сім"ї — найстарша, батько нас рано покинув. Аліментів не платив, то я написала пісьмо в суд. І прийшло 112 рублів. Отримали їх перед 8 Березня. Мама була на роботі. Ми побігли в магазин, купили їй комбінацію, кремплінове плаття, чайник і отакісіньку, — показує, що маленьку, — пляшку коньячку. Зарізали курча, напхали його рисом. Поставили в духовку. Приходить мама з роботи. А м"ясо сире, рис не зварився.  Зустрічаємо її з тими подарками. А вона замість зрадіти як заголосить: "Що ж ви наробили? Мені гроші треба!".

Женя проситься на вулицю.

— Скоро, сина, скоро.

— Молодою я недовго була інспектором уголовного розиска, — каже жінка. — Танцювати дуже любила. А мені казали на  танці одівати міліцейську пов"язку. То я в сусідній район на танці бігала. Там мене ніхто не знав.

1961, 14 серпня — Людмила Сирбу народилася в Молдавії, у Суворівському районі, с. Крокмазе
1977–1979 — вчилася на прядильницю в ПТУ
1980 — народила сина Руслана від Костянтина
1984 — народила сина Івана
1985 — втекла з Молдавії в Україну
1986 — зійшлася з Олександром, молодшим на 4 роки
1990 — народила від нього хворого на ДЦП сина Женю
1994 — отримала "чорнобильський" будинок у с. Вовчків на Київщині
1996 — вигнала чоловіка Олександра
2005 — отримала на сина-інваліда автомобіль "Таврія"

Зараз ви читаєте новину «Людмила Сирбу втекла з Молдови в Україну». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода