Ми випадково опинилися в одній машині. Їхали із Черкаської області до Києва. 29-річна Леся Борсук мовчки гортала якийсь журнал. У хутряній шубі та капелюшку, з-під якого на плечі спадала довга та розкішна коса. І косою, і рисами обличчя Леся схожа на екс-прем"єрку.
Це ж ви — двійник Юлії Тимошенко? — запитую.
Леся зітхає:
— Господи! Думала, що хоч зараз не почую про це.
Відкладає журнал, мило усміхається. Восени було чимало публікацій та телесюжетів про редактора журналу Лесю Борсук та її схожість з Юлією Тимошенко. Дивлюся на Лесю і розумію, що фотографії дещо зменшують їхню схожість. Я помічаю лише дві відмінності у зовнішності її і Тимошенко: Леся молодша, а в екс-прем"єрки світліший колір волосся.
Найбільше галасу було, коли ви спокійно пройшли до Кабміну. Охорона легко вас пропустила. Навіщо вам це було потрібно? Хотіли познайомитися із тодішньою прем"єркою?
— Та ні. Це взагалі не моя ідея була, — сміється Леся. — Таку провокацію запропонували журналісти з телебачення. А я обожнюю пригоди. От і погодилася...
Помічаю лише дві відмінності у зовнішності її і Тимошенко
А з чого все це виникло? От ви помітили, що схожі на Тимошенко...
— Почалося усе з форуму дитячих видань, який проходив на початку минулого року в Українському домі. Я там представляла журнал "Пригоди". Носила косу так самісінько, як Юлія Володимирівна. Усі почали зі мною фотографуватися. Дехто навіть думав, що я й справді — Тимошенко. Підходили, брали автографи...
І ви не казали їм, що вони помиляються?
— Ну, я не підписувалася від імені Тимошенко. Вказувала своє ім"я. Спершу це було незвично, — Леся трохи ніяковіє. — А потім вирішила, що це може бути гарна реклама журналові. Так у пресі почали писати, що на форумі з"явилася Юлія Тимошенко, що це — її двійник... Публікації про мене вийшли у більш як двостах виданнях!
Після цього Лесю розшукали телевізійники. Один кабельний канал вирішив "перевірити" схожість Лесі на урядових охоронцях. Для цього Борсук в образі Тимошенко мала потрапити до Кабміну. Було це за часів прем"єрства Юлії Володимирівни.
— Ми приїхали на представницькому авто, охоронці зі мною привіталися та пропустили всередину приміщення. Наступний пост охорони я теж легко пройшла і без перешкод піднялася на поверх. А от журналістів із камерами, які знімали все це, охорона не пропустила — у них не було акредитації.
І що ж зробили ви?
— Просто вийшла на вулицю та сіла у свою представницьку машину, — усміхається Леся. — Коли врешті всі довідалися, що я насправді — не Тимошенко, охоронці спробували вимагати від мене якоїсь пояснювальної записки. Але я подумала: ну чого я повинна писати пояснювальну, наче школярка, якщо це не моя ідея і наміру захоплювати Кабмін я не мала?
А Юлія Тимошенко вас бачила?
— Ні, але, зрештою, я й не мала такої мети. Хоча поспілкуватися з нею, певно, було б цікаво.
Охоронці спробували вимагати від мене якоїсь пояснювальної записки
Під"їжджаємо до столиці. Обабіч траси один за одним з"являються та зникають біґборди з опозиційним "Досить! Не змогли!". Леся хитає головою і розмірковує, скільки ж грошей потрібно було вкласти в таку кількість реклами:
— Дивіться: по всій трасі жодного іншого біґборда!
А ви косу у стилі Тимошенко перестали носити, бо розчарувалися?
— Ні, ну що ви! Я не завжди її так ношу... А стосовно розчарування, то одного разу якийсь чоловік мені нахамив у маршрутці.
Він що, думав, що Тимошенко їздить у маршрутці?
— Ні, просто для нього це була єдина можливість висловити свої емоції до колишньої прем"єрки. Справжній Юлії Володимирівні він навряд чи матиме нагоду щось сказати.
А що люди найчастіше кажуть, коли бачать, що ви настільки схожі на Тимошенко?
— Найчастіше? Слова захоплення! Іноді, знаєте, навіть до смішного доходить. Приміром, приходжу в ЖЕК чи на пошту, щоб оформити якийсь папірець, а там усі починають метушитися — ой, це що? Тимошенко прийшла? Наче не розуміють, що Юлія Володимирівна подібні справи сама не вирішує. Так само, як люди, котрі просять, щоб я із ними сфотографувалася на вулиці, мабуть, розуміють, що Юлія Тимошенко ось так просто вулицями не ходить.
Одна з газет організувала конкурс двійників. Жінка, яка продає сувеніри на Андріївському узвозі, надіслала туди Лесину фотокартку.
— "Просватали" на конкурс без моєї згоди, — згадує Леся. — А все через те, що погодилася сфотографуватися для бабусі із села.
У результаті Борсук виграла приз — кольоровий телевізор.
Зараз у Лесі нова робота.
— Мені не хочеться бути відомою лише тим, що схожа на Юлію Тимошенко. Тому намагаюся не зупинятися у своєму розвиткові. Шукаю нові шляхи реалізації. Бути головним редактором я вже вмію. Тепер хочу використати свій досвід "роботи двійником" — створюючи вдалі рекламні образи для інших.
А як до вашої схожості ставиться чоловік?
— Спокійно. Іноді жартома називає "моя Юлечка". Але мені це не дуже подобається. А ще збирає всі газети та журнали, в яких про мене пишуть.
Леся каже, що нормально реагує, коли просять дати інтерв"ю. І відмовила тільки одного разу — відомому "жовтому" журналу.
Машина зупиняється біля станції метро. Прощаємося, попередньо домовившися зустрітися, щоб зробити фото для газети. Леся одягає капелюшок і розчиняється у натовпі.
1976 — народилася у Києві
1993–1998 — навчання на філологічному факультеті Державного педагогічного університету ім. Драгоманова
1998 — одружилася, чоловік — Костянтин Янківський, менеджер
2000 — народився син Богдан
2001 — методист кафедри української мови університету "Україна"
2002–2005 — головний редактор дитячого журналу "Пригоди"
2006 — піар-менеджер агентства "Нірвана"
1 
1
Коментарі