— Неспокійно в мене на душі, коли десь валяється хоч один папірець. Тому працюю у дві зміни. Сплю по три години, — каже 72-річна Лідія Скаман із Полтави. 17 років трудиться двірником на підприємстві "Декоративні культури". Прибирає бульв. Гоголя в центрі міста. Отримує 1800 грн зарплати.
— Мітли сама купую на базарі по 15 гривень. Найкращі — з берези і верби. На роботі видають із бирючини. Дуже жорсткі, зразу розсипаються. Раніше двірників саджали в автобус, везли в березняк. Різали гілки, в'язали мітли. Рукавиць не ношу. Видають дуже товсті, незручно збирати дрібне сміття.
Неподалік бульвару є нічний клуб. Щоранку збираю до сотні пляшок з-під шампанського, пива, горілки. Недопалків — три-чотири відра. А кровища — цілі калюжі. Б'ються страшне. Думала, нові патрульні наведуть лад. Раділа, коли вони чергували в парку до четвертої ночі. Чистота й порядок. А потім перестали. Недавно двоє хлопців плювали насіння на пам'ятник Гоголю. Кажу їм: "Майте совість. Мені ж он скільки років, щоб за вами прибирать". А вони: "Это общественное место". Викликала поліцію. Приїхали через півгодини, як хлопці вже втекли.
Двічі знаходила мобілки. Просила перехожих, аби подзвонили власникам. Одні мені дали шоколадку. Інші обіцяли віддячити, але так і не прийшли. Їхній телефон коштував 3 тисячі гривень. На людей не серджуся. Чужого мені не треба. Якось дівчата загубили 2 гривні. Гналася за ними, щоб віддати. Золота не знаходила. За бомжами не встигнеш. Уночі парк добре освітлюють. Визбирують все під чисту. На ранок хіба 25 чи 50 копійок десь заваляється. За останні 10 років бомжі змінилися. Раніше це були пенсіонери. Зараз — чоловіки по 30–35 років. Просто не хочуть йти на роботу. Кажу: давайте двірником. Відповідають, що зі смітників мають більше, ніж я — махаючи мітлою. Знайомій Свєті плачу 10 гривень, щоб помагала збирати скляні, пластикові пляшки й жестяні банки. Вона носить їх здавати на центральний базар. Свєта — п'яничка. В центрі міста має трикімнатну квартиру. Зробила з неї смітник. Син її за це б'є. Вона мені жаліється на нього. Мене аж корчить, коли Свєта допиває з підібраних пляшок. Ні я, ні мій чоловік не вживаємо спиртного.
Якось замітаю, підходить симпатична дівчина. Каже: "Ви схожі на мою покійну маму". З того дня вже шість років дружимо. Вона — викладачка в ліцеї. Називаю її донькою. Даруємо одна одній подарунки на дні народження. Мене знають усі навколишні магазини, офіси. Називають бабою Лідою. Сказала меру (міський голова Полтави — Олександр Мамай. — ГПУ), що він для мене Сашенька. Дозволив так себе називати. Він мене поважає, завжди вітається. За працю вручав грамоти, премії.
Мій чоловік Станіслав — теж двірник. Зробив великий візок для сміття — на велосипедні колеса прилаштував причіп. Тепер його всі у місті впізнають.
1450 гривень — середня зарплата двірника в Україні. Найбільше заробляють в Києві — 2200. У столичних елітних будинках платять 3,5 тис. грн. Двірники зазвичай мають один вихідний на тиждень. У деяких містах їх забезпечують житлом. Найчастіше виділяють кімнати в гуртожитках.
4 
1
Коментарі
1