Чернівчанка 27-річна Марина Перебиковська 2004-го віддала половину печінки рідній сестрі Лідії Порфірюк, 30 років. Позаторік донор органа вперше у світі народила. Її синові Олександру 29 березня виповнилося два роки.
Перебиковські живуть у батьківській хаті в передмісті Чернівців неподалік молдавської школи N10. Марина працює інженером в обласній дирекції "Укртелекому", чоловік Вадим, 25 років, — автомеханік. На двох заробляють тисячу гривень. Батьки Марини пенсіонери. Мати була вихователькою дитсадка, отримує 460 грн на місяць. Батькові, колишньому будівельнику, пенсію поки що не призначили.
— Зате няню мають безкоштовну, — жартує Лідія. — Я сиджу з Маринчиним малим. Першим його у роддомі бачила, на руках тримала, ім"я вибирала.
Лідія із чоловіком Іваном, 44 роки, побралися 1997-го. Він гітарист, грає на весіллях. Познайомилися у ресторані "Тиха гавань", де жінка працювала кухарем. Мешкають в однокімнатній квартирі на вул. Гайдара.
— Мали велику двокімнатну, але продали — потрібні були гроші на пересадку печінки та лікування після операції, — каже Лідія.
Сестри сидять на великому дивані у Марининій кімнаті. Сашко перебирає візитки в маминій сумочці.
2002 року Лідії діагностували цироз печінки. Жінка була на шостому місяці вагітності.
— Гепатит В мені занесли шприцом у першому класі. А гепатитом С не знаю, коли заразилася, — каже вона. — Цироз був запущений, вагітність перервали. Рік пролежала в лікарні у Чернівцях. Батькам казали забирати мене додому.
Улітку наступного року Марина поїхала в Київ на курси підвищення кваліфікації. Забрала сестру в діагностичний центр.
— Професор Анохіна подивилася мої аналізи, зробила УЗД, — веде далі Лідія. — Сказала, що навіть грошей не візьме, бо вже пізно лікувати. Порадила звернутися в Інститут трансплантології до Олега Котенка. Доктор сказав негайно шукати донора.
Мати донором стати не могла, бо 2000-го перенесла операцію на кишечнику, приймала хіміотерапію. У батька та чоловіка інші групи крові. Третя плюс була тільки у Марини.
— Олег Геннадійович попередив, що операція непроста: видалять половину правої долі печінки, жовчний, — каже молодша сестра. — Я лише попросила шви косметичні покласти, бо ще ж заміж виходити.
Операцію відклали на півтора місяця — не було грошей. Заплатити 167 тис. грн погодилася мерія Чернівців. У листопаді 2003-го сестри поїхали до Києва.
— Дехто з родичів та знайомих казав: "Навіщо здорову людину робити інвалідом? Дайте Ліді спокійно вмерти", — згадує Марина.
Прооперували 9 грудня.
— Щоб печінка прижилася, імунну систему вбили на нуль, — продовжує Лідія. — Марину оперували 16 годин, мене — 22. Лежали в окремих боксах, біля кожної по 15 медиків працювали. Мені видалили всю печінку.
Після операції молодша сестра важко одужувала. Виписали її за місяць. А Лідія повернулася до Чернівців у березні 2004-го.
— Знайомі думали, що я в інвалідному кріслі приїду, а я своїм ходом, на ногах! — сміється. — Схудла на 10 кілограмів. Через тиждень на весілля з чоловіком пішла. Катетер примотала еластичним бинтом до тіла, щоби ніхто не помітив.
У перші роки після операції Лідія часто їздила до столиці.
— Місяць удома, два тижні в Києві у лікарні. Гемоглобін падав, — пояснює. — Щоб пересаджена печінка не відторгнулася, п"ю таблетки неорал. Уже рік лікуюся препаратом "Грінпро". Київський інститут здоров"я нації дає його безкоштовно. Від препарату набагато краще почуваюся, а до того боліла голова, підвищувалася температура.
Лідія має першу групу інвалідності, отримує 425 грн пенсії. Документи переоформлює щороку.
Марина побралася з Вадимом три роки тому.
— Улітку 2005-го поїхали на два тижні відпочивати на море під Одесою. Там і сина зачали. Навіть не сподівалися, — розповідає. — Лікарі казали, що в найближчі п"ять років після операції дітей не буде. Повернулися з моря, а мені зле. Поїхала в Київ перевіритися. Олег Геннадійович подивився на монітор, глянув на мене і каже: "Вагітна!". Увесь інститут збігся подивитися! А я обрадувалася, бо ж здорова, раз чекаю дитину. Токсикоз, ізжога були. Щомісяця у Київ на консультацію їздила.
У березні 2006-го Марина Перебиковська отримала звання "Гордість України" у номінації "За турботу та самопожертву".
— Акушери за кулісами стояли, переживали, щоб від хвилювання у мене просто на сцені перейми не почалися, — сміється жінка.
Сашко народився у київському пологовому будинку N5. Матері зробили кесарів розтин.
— Через два роки Марина зможе ще одну дитинку родити, — каже Лідія. — А в нас із чоловіком розмова на цю тему закрита. Іван бачив мене після стількох операцій, що не хоче ризикувати моїм здоров"ям.
1978, 6 березня — Лідія Ощипко народилася у Чернівцях
1981, 17 квітня — Марина Ощипко народилася у Чернівцях
1985 — Лідія захворіла на гепатит В
1996 — Лідія закінчила чернівецьке ПТУ N10, влаштувалася кухарем у ресторан "Тиха гавань"
1997, 14 листопада — Лідія вийшла заміж за Івана Порфірюка
2003, 9 грудня — сестер прооперували у Києві. Половину Марининої печінки пересадили Лідії
2004, 20 листопада — Марина вийшла заміж за Вадима Перебиковського
2006, 29 березня — Марина народила сина Олександра
2 
35413
Коментарі
1