Полтавець 63-річний Леонід Сорокін записав музику до 60 радянських фільмів. Працював над стрічками "Д'Артаньян і три мушкетери", "Ах водевіль, водевіль", "Карнавал". 45 років робить звукорежисером.
— У кіно почав робити завдяки полтавському вокально-інструментальному ансамблю "Фестиваль", — розповідає Леонід Анатолійович. — Вони гастролювали в Москві. На їхній концерт випадково прийшов композитор "мушкетерів" Максим Дунаєвський. Запропонував робити музику для фільму. А хлопці хитрі, кажуть: "Давайте записуватися в Полтаві. Це дешевше, та й нам до сімей ближче".
Леонід Сорокін живе у панельній двокімнатці біля міського автовокзалу. Чекає, доки розшнурую кросівки. Показує на свої сірі капці.
— Я тепер взуття тільки без шнурків ношу. Спина болить нагинатися. Маю хворі судини.
Простягає чорні капці, веде у невелику вітальню. Там біля вікна — комп'ютер з колонками. Навпроти — шафа із сотнею дисків, що стоять за алфавітом. На вікні велика фінікова пальма. Листя жовтувате.
— Здорова раніше така була, а зараз засихати чогось почала. Я вже і поливав, і удобрював, а результату немає.
Першою зробили пісню "Пора-пора-порадуемся". Її зразу ж відправили до Одеси режисеру фільму Георгію Юнгвальд-Хількевичу, — сідає у велике чорне крісло, вмикає комп'ютер. — Той солідних людей зібрав на прослуховування. І раптом музиканти з жахом помічають, що пісня звучить дуже глухо. Плівку в магнітофон хтось неправильно зарядив. Коли перезапустили, Хількевич підбіг, каже: "Однозначно пісню у фільм беремо, це ж майбутній хіт!". За три фільми я назбирав собі на нову апаратуру.
Над музичним оформленням "Трьох мушкетерів" працював три місяці.
— Коли записував марш гвардійців кардинала, випадково вирізав шматок плівки з нотою і викинув у сміття. Музика у цьому місці почала спотикатися. Дунаєвський послухав плівку й каже: "Так же ще краще. Ми просто зробимо, що гвардійці у цьому місці спіткаються, а потім далі йдуть". Через кілька днів вирізаний шматок знайшовся. Диригент Діма Атовмян його на пам'ять собі в паспорт вклеїв.
Леонід Сорокін не спав ночами майже 25 років.
— У цей час була найактивніша робота над фільмами. Зараз по ночах принципово не працюю. Сплю до обіду і тільки після цього починаю відповідати на телефонні дзвінки. Усім записи назначаю на другу-третю дня.
Кухня у нього невелика, стоять стіл та кілька стільців. Господар там любить пити каву. Тепер п'є менше, щоб не було проблем із тиском.
— Часто пропонували переїхати на роботу в Болгарію, Бельгію, Польщу, Німеччину. Директор студії "Мелодія" звав у Москву. Казав: "Ми тобі тут кімнату в гуртожитку дамо, а через рік квартиру отримаєш". Я відмовився, бо у Полтаві гарно жилося. Зараз жалкую, бо після перестройки кіно пропало й культурного життя у провінції майже немає.
Показує свої фотографії з композитором Максимом Дунаєвським, гуртом "Краяни", співаками Володимиром Висоцьким та Аллою Пугачовою.
— Слава до мене швидко прийшла. У Полтаві на вулицях впізнавали. На базарі продукти безплатно віддавали, таксисти грошей не брали. І кожен хотів зі мною випити. Зараз більше дома сиджу, то п'ю менше. Помню, у Москві ми з Аллою Пугачовою пішли скуплятися в Єлісеєвський гастроном. Брали продукти, бо вона тільки купила квартиру на Тверській і вирішила цю подію відмітити. Чорні окуляри наділа, волоссям прикрилася. Хтось як крикне: "Пугачова!". І весь натовп на нас побіг. Ледь ноги унесли.
Вмикає на комп'ютері записані ним пісні.
— Дружина Людмила вже звикла, що дома музика гучно грає. Вона працює бухгалтером. Хазяйка чудова, завжди рада гостям. Як зірки раніше приходили, то нагодує смачно, розмову підтримає. І сусіди на шум не скаржаться. Слава Богу, все розуміють.
Двоє синів Сорокіних живуть окремо.
— Старший Денис майстер на всі руки: розуміється й у будівельній галузі, й у автосервісі. Молодший Антон — системний адміністратор. Я радий, що вони не пішли моїм шляхом, бо це дуже важка справа.
1 
1
Коментарі
2