Житель Обухова на Київщині 65-річний Леонардо Ломоносов садить квіти біля всіх будинків, у яких винаймає квартиру. Клумби робить серед ночі, доки сусіди сплять.
— Уже 12 раз переезжал, и кругом меня по клумбам можно найти. Утром люди выходят, а подъезд покрашен, на стенах рисунки, а земля возле дома перекопана, — сідає за столик у кафе перед столичним цирком Леонардо Олексійович. Він невисокий, жилавий, у випрасуваній білій сорочці та чорних штанях. — Я й під'їзд прибрав, годинника повісив. Його чотири рази крали, а я нового купував. Видно, їм уже соромно стало, то більше не чіпають.
— А якось у мене вкрали 200 кущів самшиту. Вони вже вкорінилися добре, підросли. Я вийшов о п'ятій ранку клумбу підливати, а на тому місці тільки розворочена земля. Ліг на неї й ледь не плачу. Та одна знайома підійшла і каже — ті люди не варті твоєї уваги, пробач і забудь. На тому місці висадив флокси.
Леонардо Ломоносов виглядає молодшим за свій вік. Щодня стоїть на голові.
— Так треную судини, щоб не було інсульту. З дитинства маю добру фізпідготовку. Виріс у Радомишльському інтернаті на Житомирщині. Батьки померли, я їх навіть не пам'ятаю. Але я був радий, що попав у цей інтернат. У нас були 60 гектарів землі, де садили городину, і багато клумб, там я розводив квіти.
Дістає із синього пакета фотографії формату А4. На них він серед квіток. На одному зі знімків білява жінка. Це колишня дружина Ельвіра.
— Вона майстер спорту з гімнастики, а я займався боротьбою. Досі дітей треную і як жонглер у цирку виступаю. Коли познайомилися, вона захотіла в Німеччині жити. Я був не проти, бо ніде житла не мав. А вона була донькою російських емігрантів, мову добре знала. Переїхали, коли дочці Наталі 16 років було. Вона не знала німецької, тому її не хотіли брати в гімназію. Я пішов у ратхауз, по-нашому міськраду, і через перекладача з ними сварився. Поспорив із жінкою, яка тоді головою була, що за півроку вивчу мову і дитину навчу, тільки дайте їй учитися. Голова погодилася. Я вдень ходив на роботу, готував юнаків до вступу в армію, вчив віджиматися, бігати, залізо підіймати. А ввечері приходив додому і до ночі по 30-40 разів писав кожне слово. Механічно зазубрював, але за чотири місяці міг говорити на будь-які теми. Прийшов по якісь довідки в ратхауз і говорю з ними без перекладача. Усі аж роти повідкривали. Після цього чиновники, коли бачили мене на вулиці, віталися.
Подружжя повернулося до Києва 2002-го.
— Зрозумів, що як би там не було добре, а додому хочеться, — розводить руками. — Ельвірі в ратхаузі поставили умову — або чоловік, або Німеччина. Вона обрала мене. Дочка, коли переконувала маму їхати, казала: "Папа зможе все". Мене це так надихало. Коли вернулися, я біля нашого дому клумбу розбив, висадив різні квіти. У наш двір приїхав тодішній мер Олександр Омельченко. Йому так сподобався оазис серед асфальту, що запропонував мені очолити Зеленбуд. Я не проти був. Але почалися непорозуміння в родині. Ми з Ельвірою розійшлися. Обоє винні, погарячкували.
Крутить у руках фото колишньої дружини й дочки Наталії.
— Зараз Ельвіра розуміє це. Друзі говорили, що вона не проти повернути мене. Але тоді я це важко пережив. Після розлучення вирішив змінити ім'я. З Леоніда став Леонардо. Як відомий художник. Мої учні, яких я гімнастики та боротьби вчив, 2002-го подарували мені путівку в Дубай. Там познайомився з найбагатшим шейхом Мухамедом. Його статок оцінюють в 53 мільярди доларів. Показав йому фото, як я біля дому територію засадив. Він подумав, що я український мільярдер, раз за свої гроші обсаджую місто квітами. Не міг повірити, що для цього треба небагато. Я витрачаю не більше, ніж інші на цигарки і спиртне.
2 
1
Коментарі