Вівторок, 19 лютого 2013 07:30

Кучма і Ющенко прийшли на похорон Геннадія Удовенка

14 лютого на столичному Байковому кладовищі поховали колишнього міністра закордонних справ Геннадія Удовенка. Він помер від раку шлунка 12 лютого у київській лікарні "Феофанія" на 82-му році життя.

О 10.00 до клубу Кабінету Міністрів на вул Інститутській, 7 під'їжджає чорний катафалк. Усередину труну заносять восьмеро військовослужбовців із почесної варти Міноборони. Відкривають віко.

— А его прямь не узнать, так сильно похудел, — каже вусатий розпорядник похорону. — Таким статным мужчиной был. Да, смерть никого не щадит.

У залі два однакові портрети Удовенка — більший висить на стіні, менший стоїть перед труною. Удова, Діна Григорівна, знімає окуляри, хустинкою витирає очі. Біля неї на стільцях сидять донька 58-річна Олена із сином Олексієм та чоловіком, консулом України в Болгарії, Олегом Барановським. Вони приїхали з Болгарії.

— У них була прекрасна сім'я, — розповідає 78-річна Галина Менжерес, колишній заступник голови Київського міськвиконкому. Вона у рожевому капелюшку. — Гена з Діною познайомилися ще в університеті. Коли він закінчив його, поїхав працювати головою колгоспу в якесь село у Сквирському районі. Діна, хоч була донькою політичного діяча (міністра сільського господарства УРСР Григорія Бутенка. — "ГПУ"), подалася за ним. Три роки там прожила і ні разу не сказала, що хоче повернутися в місто.

На вулиці стоїть екс-голова Київської облдержадміністрації 55-річна Віра Ульянченко.

— Удовенко дуже часто у міністерство брав молоді кадри. Деякі політики ставляться до них з недовірою. А він терпляче відносився до молоді. Ніхто не міг вивести його з себе, — каже.

На півслові розвертається, підбігає до колишнього президента 58-річного Віктора Ющенка. Помічники простягають їм букети. Натовп біля клубу розступається, пропускає Ющенка і Ульянченко.

— Удовенко був справжнім українським міністром, з нинішніми не порівняти. Я співчуваю всій нації, бо ми втратили героя, — каже Ющенко.

Перед входом стоять "рухівці" з прапорами.

— О, он Єльченко. Треба привітатися, — говорить один з них. Підходить до посла України в Росії 53-річного Володимира Єльченка.

— Для мене Геннадій Йосипович був другим батьком, — розповідає посол. — Він фактично взяв мене на роботу, відправив у перше відрядження у Нью-Йорк. 1990 року ми разом готували листа до секретаря ООН. У ньому повідомляли, що Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет. А після того, як було схвалене рішення про державний прапор, ми з Удовенком у штаб-квартирі ООН разом його повісили. Прапор замовили в діаспори, бо його ніде було взяти. О шостій ранку домовилися з охороною, що нас пропустять, і вивісили. Це викликало незадоволення в Москві, але Геннадій Йосипович зумів усе владнати. До скандалу не дійшло. А прапор той висить і досі.

Єльченко відходить, щоб обійняти знайомого. Потім продовжує:

— Удовенко любив хороше віскі та вино. Де б не бував — у Варшаві, Нью-Йорку, — за столом розказував гостям про місцеву кухню. Що треба вживати і з чим. Він любив ходити по магазинах — купував костюми, сорочки, краватки. Одягнений завжди був з голочки. Брендові речі радянським дипломатам були недоступні, що ми там заробляли? Я як другий секретар отримував 1023 долари, а він на півтисячі більше.

З кількома охоронцями заходить колишній президент 74-річний Леонід Кучма. По праву руку біля нього екс-прем'єр Валерій Пустовойтенко. Обидва вклоняються покійному.

— Геннадій Йосипович став міністром у складні часи, — Леонід Кучма складає на животі руки в замок. Говорить втомлено. — Тоді стояло питання: витримає Україна чи ні? В Росії лунали голоси, що наша незалежність — це "мелкое транспортное происшествие". Та й увесь світ так думав. А старий Буш, коли приїхав до України, сказав: "Чого ви від Горбачова тікати збираєтесь? Давайте якось разом у Радянському Союзі". Геннадій Йосипович зробив усе, щоб світ знав: на карті з'явилася така країна — Україна.

Підходить до екс-мера столиці Олександра Омельченка, 74 роки. Тиснуть руки.

— У тебе все вгору росте, — Кучма показує на його сиве волосся із зачіскою "їжачок". — А в мене вниз.

— О, Порошенко, дивися, — шепочуться двоє жінок, які торгують квітами на майдані. Вони теж прийшли попрощатися з Удовенком. — Як змарнів! Синці під очима. Кажуть, син Януковича у нього фабрику "Рошен" забрав у Вінниці. У нас на районі тільки про це і говорять.

— А он рижик, — одна з жінок тицяє пальцем на 56-річного Володимира Огризка. Він працював аташе у Нью-Йорку, коли Удовенко головував у Генеральній Асамблеї ООН.

— Геннадій Йосипович учив, що перед важливими зустрічами маємо повечеряти. Щоб потім не тягнуло на бутерброди, — розповідає у цей час Огризко неподалік.

Торговки перераховують, кого тут бачили з відомих людей.

— Два колишні президенти, два прем'єри — Азаров і Пустовойтенко, мер Попов, — говорить жінка в червоному береті. — Слухай, а де Янукович?

— Так він же в Туркменістані, домовляється за газ. А цього спікера, як його... Рибака ти забула, — каже молодша. — А де ховатимуть?

— На 52-й ділянці Байкового. Де всі знамениті лежать.

Уздовж центральної алеї працівниці лопатами розчищають сніг. Удовенка ховають біля директора столичного цирку Володимира Шевченка й актора Богдана Ступки. Поблизу могили стають "рухівці" з прапорами. Юнаки з почесної варти Міністерства оборони вишиковуються у два ряди.

— Хлопці, а вінки хто носити буде? — тихо запитує розпорядник.

Кілька кидаються виносити оберемки квітів, складають їх додолу. Їхні чоботи ковзають по втоптаному снігу. Вінки не вміщаються. Ставлять їх у два ряди. Несуть один високий з живих білих троянд із написом "від Юлії Тимошенко".

На цвинтар приїхали близько 200 людей. Кілька літніх чоловіків плачуть.

— То старая гвардия. Не пойду к яме, мне расстраиваться нельзя. Я после операции, — каже статна жінка у чорному капелюшку.

— Вы сапожки теплые переобувать будете? — підходить до неї молодий водій. — Замерзли?

— Та навіщо? Вже кінець. Машину йди прогрій.

Розпорядник просить людей залишитися на прощальний салют. Каже, тоді повідомить, де відбудеться поминальний обід.

Зараз ви читаєте новину «Кучма і Ющенко прийшли на похорон Геннадія Удовенка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 275
Голосування Чи варто проводити фінал Ліги чемпіонів без глядачів?
  • 1) так, це краще, ніж взагалі не грати
  • 2) ні, ліпше уже залишити трофей нерозіграним
Переглянути
Погода