81-річний бігун Віктор Познар із Нової Каховки на Херсонщині зустрічає на порозі своєї квартири в сімейних трусах. У руках тримає ножа. Кидає почищену картоплю в каструлю і веде показувати численні кубки та медалі.
Замолоду чоловік займався бігом на довгі дистанції. Він — одинадцятиразовий чемпіон Грузії з кросу. Його учень Володимир Комаров двічі ставав чемпіоном СРСР.
Віктор Кіндратович говорить, що бігуном став випадково:
— Служив у сержантській школі в Кутаїсі й виграв змагання з кросу. Комдив дав мені місячну відпустку. Командир полку додав від себе стільки ж. Я 70 днів удома ходив на річку, ловив раків.
Каже, що справжнє прізвище в нього Бойченко. Родом із села Ключового на Херсонщині. Тепер там — місто Нова Каховка, яке збудували 1952-го під час спорудження Каховської ГЕС.
— Нас у матері було четверо. А її сестра Євгенія дітей не мала. 5-річного взяла мене на виховання. Потім усиновила і дала своє прізвище по чоловіку, — пояснює він.
Додає: його дід Іван Корж до революції служив управителем у садибі князя Трубецького в селі Козацькому. Тітка Женя, яка стала Вікторові другою матір"ю, працювала в нього покоївкою.
У 25 років Віктор одружився, жив у Тбілісі. Згодом перевівся до Німеччини, старшиною спортивної роти. Каже, віз туди 30 пляшок коньяку — грузинського, вірменського і таврійського. А тоді більш як дві не дозволяли переправляти через кордон.
— У Бресті заходить прикордонник, питає: "Водка есть?". Кажу: "Жодної пляшки!". Коли від"їхали, сусід по купе, майор, обурився: "Ти чому збрехав? У тебе ж 30 пляшок". А я відповідаю: "Він питав про горілку, а в мене коньяк", — сміється чоловік.
Каже, пили до самого Берліна.
Віктор Кіндратович виступав на змаганнях у Познані, Берліні, Лейпцігу, Дрездені, Варшаві, Таллінні. Вийшовши у відставку, повернувся до Нової Каховки. З 1972-го проводив у місті пробіги "Легендарна тачанка".
Дружина Познаря Поліна Семенівна померла в січні 2007-го. Їй було 77 років. До пенсії вона працювала акушеркою. Останнім часом захопилася риболовлею. Ходила на пристань сама, бо чоловік байдужий до цього заняття.
2006-го жінка зламала ногу, півроку була прикутою до ліжка. Чоловік доглядав її.
— Це ж любов моя була з 1945 року, — згадує він. — У мене в армії друг був, наводчик. Йому дівчина прислала з Таганрога фотографію подруги, яка хотіла познайомитися з хлопцем. Я двічі їздив до неї в Таганрог, а тоді женився. На весіллі співав: "Зачем, дурак, вступил в законный брак".
Півтора року жили в підвалі, — веде далі. — Від вологості сандалики доньки пліснявіли. Поліна понесла їх у виконком і показала. Нам дали квартиру.
Син 48-річний Володимир — нині полковник, живе в Москві. 54-річна донька Людмила до пенсії вчителювала в новокаховській музичній школі. Її син помер 16-річним, отруївся газом у квартирі. Батьки тоді були на дачі.
За словами Людмили Вікторівни, батько дітьми займався мало. Ішов на службу рано, повертався пізно.
На весіллі співав: "Зачем, дурак, вступил в законный брак"
— Зате у п"ять років купив мені піаніно, — говорить з гордістю жінка.
Познар мріяв, щоб діти займалися музикою. У Німеччині за музичну школу щомісяця викладав сто марок.
— Навіть офіцери не могли собі це дозволити, — пишається він. — Малим мені здавалося, що на фортепіано грають багаті люди. Коли народилася донька, почав складати гроші. Поїхав у Чернігів на музичну фабрику, знайшов найкращого майстра, замовив піаніно. Заплатив тисячу рублів. А зарплату мав 90.
Нині Віктор Кіндратович отримує пенсію 1350 грн як учасник бойових дій.
— На горілку вистачає! — сміється. Каже, щодня випиває по півлітра. Жене сам, називає свій самогон "Пансамжене".
— Великий фанат здорового способу життя, — говорить про Познаря 59-річний начальник міського спорткомітету Петро Суптеля. — Страшенно пробивний. До будь-якого начальства двері відчиняв ногою. Але хвалько. Колись розповідав, що був 13-м у загоні космонавтів. Коли померла Поліна Семенівна, пересварився з усіма сусідами.
За кілька тижнів до її смерті Познар зламав ногу. Говорить, обідав за столом у кухні й випивав. А Поліна почала сваритися.
— Я психанув, різко встав, підвернув стопу, чую — хрусь! — бідкається він. — Жінку ховав на милицях. Тепер накульгую.
1926, 5 серпня — Віктор Бойченко народився у с. Ключове на Херсонщині (нині — м. Нова Каховка)
1943 — добровільно пішов до армії, приписав собі рік
1951 — у Тбілісі одружився з українкою Поліною Кисличенко
1953 — народилася донька Людмила; за шість років — син Володимир
1965 — старший тренер з кросу Грузинської РСР
1966 — п"ять років служив у групі радянських військ у Східній Німеччині
з 1972-го — тренер з бігу в Новій Каховці; організував пробіг "Легендарна тачанка"
2007, 8 січня — померла дружина
3 
1
Коментарі
1