"Народилася я в селі Суємці. Тут пройшло моє дитинство. Тут закінчила десятирічку і вступила в самостійне життя.
Серединою села протікає річка Смолка. У Новограді-Волинському вона зустрічаються з річкою Случі й уже разом несуть свої води в Прип"ять.
У роки війни наша Смолка була єдиною втіхою й забавою. Води було в ній мало, дно всіяне камінцями й жовтим піском. Улітку ми купалися, ловили руками пічкурів. А зимою була ковзанка. Ми любили її чистий лід. На дні річки було видно рибку, яка плавала під льодом.
Весною Смолка приносила на берег купи гілля, яке ми визбирували й несли додому. Треба ж було зварити картоплю. Ні газу, ні дров не було. Мати за 7 км приносила на плечах в"язку соснових сухих гілок і берегла їх, щоб спекти хліб.
На річці обмитий водами стоїть Божий камінь. З північної сторони він поріс зеленим густим мохом. Зверху на ньому видно людський слід. Яке було щастя вилізти на камінь і поставити свою ногу у той слід!
На межі сіл Суємці й Смоядирів на лівому боці річки у воді лежать два камені, схожі на троянди. З високого крутого берега вони схожі на живі квіти. Але в селі Іванівка колгосп звів греблю, і кам"яні троянди опинилися глибоко під водою."
Галина Вороник із с. Суємці Баранівського р-ну Житомирської обл.
2 
1
Коментарі