25 березня 1999 року лідер Народного руху В"ячеслав Чорновіл загинув в автокатастрофі на шосе під Борисполем на Київщині. Він повертався до столиці з Кіровограда.
Того дня о дев"ятій ранку в Кіровоград приїхали дві автівки — блакитна "Тойота Королла" з В"ячеславом Чорноволом, якому тоді був 61 рік, і його прес-секретарем Дмитром Понамарчуком та світло-блакитне "Пежо 405" з колишнім міністром закордонних справ Геннадієм Удовенком.
— Чорновіл з Удовенком моталися по країні, щоб "загасити пожежу". Кучмівська братія організувала розкол Руху, — згадує 56-річний Анатолій Ревенко, тодішній керівник обласної організації Народного руху. Нині він очолює кіровоградський Єдиний Центр. — "Костенківці" (прихильники Юрія Костенка, нині народного депутата України. — "ГПУ") відділилися, партія нищилася. Наша обласна організація теж розкололася. Я залишився на боці Чорновола. Ці поїздки не були таємницею. Було відомо, де буде Чорновіл, куди їхатиме, — у Ревенка чорне волосся із сивиною зачесане назад, довга стильна вітровка добре сидить по фігурі.
На його сріблястій "Тойоті Камрі" вирушаємо до Державного педагогічного університету ім. Винниченка. Там відбулася перша зустріч Чорновола з кіровоградцями. Тоді університет був інститутом і носив ім"я Пушкіна.
О 9.30 Чорновіл піднявся на другий поверх старовинної будівлі з червоної цегли, де до революції була жіноча гімназія. Зайшов до актової зали з високою стелею в ліпнині, громіздкою люстрою, балконом, до якого ведуть закручені сходи. У цій залі, як і 10 років тому, показують спектаклі молодіжного театру "Резонанс". Біля сцени стояли столик і трибуна. Нині столик інший, схожий на шкільну парту.
— Зал на 400 місць був ущерть заповнений. Студенти стояли у проходах, — згадує Ревенко. — Його виступ саме перервав другу пару. На Чорновола люди летіли, як мухи на липучку.
На фото В"ячеслав Максимович у сірому костюмі, тоненькому темному пуловері поверх сорочки й пістрявій краватці щось розповідає з трибуни. Поруч за столом Удовенко й бородатий Ревенко. Зустріч тривала майже півтори години.
Близько 11.30 Чорновіл з командою прибув до Національного технічного університету. Студент вузу наприкінці зустрічі попросив автограф і простягнув заліковку. Лідер Руху відмовився псувати документ.
О 13.00 В"ячеслав Максимович приїхав до міського центру зайнятості.
— Керівник "біржі" Марина Радіонова була членом Народного руху, — продовжує Ревенко. — Прийшли близько 50 людей: колектив центру й безробітні. Та Чорновіл виступав із таким же запалом, як і при більших аудиторіях.
Після 14.00 кортеж прибув до управи Народного руху. На будинку N36 на вузенькій вул. Луначарського у центрі міста кілька вивісок: "Прийом рекламних оголошень", редакція газети "21 канал". Є й меморіальна дошка, встановлена торік: "У цьому будинку 25 березня 2009 року В"ячеслав Чорновіл провів останній робочий день свого земного життя". Портрет народного депутата і його цитата "Україна починається з тебе".
Насправді він пробув у штаб-квартирі Руху на другому поверсі трохи більше ніж годину. Перекусив бутербродами, випив кави і дав інтерв"ю місцевому телеканалу.
Біля обласного драматичного театру ім. Кропивницького стоять два автобуси. Діти приїхали на виставу "Пеппі Довгапанчоха". До неї 20 хв. Працівники театру витирають крісла, на сцені готують декорації. Десять років тому до театру Чорновіл прибув о 16.00.
На Чорновола люди летіли як мухи на липучку
— На зустріч прийшли і доброзичливці, і вороги, — згадує Ревенко. — Близько двох десятків комуняк провокували його, каркали, як вороння: "Ти — зек!". Написали гасло: "Чорновіл, Чорновіл, став він сивий вже як віл. Він і паше, і оре, та ніяк не вмре, не вмре". Я хотів втрутитися, але він зупинив мене: "Анатолію, я й не таких бачив".
— А програма Руху, — напівжартома кинув у зал, — така, за яку ви, комуністи, будете голосувати: відродження економіки, боротьба проти грабіжників народного достатку.
45-річний Юрій Сердюк працював у театрі монтувальником. Нині він — начальник електричного цеху.
— Я не слухав, бо працював. Але люди приймали його добре. Чорновіл — людина розумна, культурна, хоч і лагеря пройшов. Недоброжелателі провокували, але він поводився достойно.
Сивий невисокого зросту актор Юрій Жеребцов, 62 роки, запрошує до гримерки:
— Я не в усьому підтримував Чорновола. Але поважав. Він — не Кравчук, який щодня міняє позицію. Чорновіл — цілісна людина. Як своє життя вибудував, так і прожив. Аби він був при владі зараз, такого безладу в країні не було б. Того дня я прийшов на репетицію. Ми привіталися з ним за кулісами. Мені як актору було цікаво спостерігати, як він доносив до людей промову. Професійно. Проживав те, про що казав. Тому зал йому вірив.
О 17.30 у загальній гримерці театру відбулася прес-конференція. Тоді там стояли диван, столик, стільці. Нині на дверях кімнати — навісний замок. У шпарину видно цеглу, обляпану вапном драбину.
— В"ячеслав Максимович після чотирьох промов не був стомленим, — каже Ревенко. — У ньому завжди сидів "живчик". Сказав, що задоволений сьогоднішнім днем. Випив із журналістами сухого білого вина.
Вечеряли в кафе "Чорна кава" о 19.00, на розі вул. Шевченка й Луначарського. 12 березня Кіровоградська міська рада перейменувала вул. Луначарського на вул. В"ячеслава Чорновола.
Кафе у підвальному приміщенні під двоповерховим будинком. На вивісці чорна павутина із кованого заліза, якою повзе павук. У центрі — чашка кави. За 10 років інтер"єр кафе змінювався тричі. Коли вечеряв Чорновіл, столи і стільці були пластмасовими. Нині столики із прозорими стільницями, кованими візерунчастими ніжками. Крісла зі шкіряними світлими сидіннями. Чорновіл вечеряв у найкращому — третьому залі, де під штучними лампами ростуть екзотичні рослини. Тоді там дозволяли курити. Ціни — від 10 до 70 грн за страву. Нещодавно в цій залі обідав співак Валерій Меладзе.
— Нас вечеряло 12 чоловік, — згадує Ревенко. — Борщ із пампушками, рибні і м"ясні страви. Водії їли за сусіднім столиком. Чорновіл пив каву. Цікавився в офіціанток, як їм працюється. Потім випили по чарці горілки місцевого виробника "Єлисаветська фортеця" у зелених гранчастих пляшках. Її зараз уже не виготовляють.
Упродовж дня до Чорновола часто дзвонила дружина Атена Пашко. Розказував їй, де він зараз.
— Десь на початку одинадцятої вечора Чорновіл вийшов із кафе, обійняв мене, ми попрощалися. Сказав, що проводжати не треба. "Я зі спокійною душею їду від вас", — це його останні слова, — каже Анатолій Ревенко. — Про загибель мені повідомили о четвертій ранку. Я вскочив до машини і виїхав до місця аварії. Побачив гальмівний шлях метрів 30, розбите скло, пшеницю, розсипану із вантажівки. Згадав, як колись у Чорновола запитали, якою смертю він хотів би померти. Він відповів: "Швидко. Раптом. На ходу".
3 
1
Коментарі