— Було незвично бити в дзвони Михайлівського монастиря посеред ночі. Востаннє тривожний сигнал набату лунав тут 1240 року, коли під Києвом стояла татаро-монгольська орда, — каже 25-річний Іван Сидор, дзвонар Михайлівського собору.
Торік у ніч проти 11 грудня, коли спецпідрозділ "Беркут" штурмував Майдан, Іван всю ніч бив у дзвони.
— Тоді навчався на останньому курсі духовної семінарії. Жив у гуртожитку на території монастиря. Там щоночі опівночі грає гімн України, — розповідає. — Того разу після нього ліг спати. Почав дрімати, як задзвонив телефон. Якась жінка сказала, що знайшла мій номер на сайті монастиря. Говорить: "На Майдан напав "Беркут". Треба повідомити про це. Бийте у дзвони". Спочатку сумнівався, чи треба йти. Не знав, чи інформація достовірна. Перевірити не міг, бо в монастирі немає телевізора. За кілька хвилин знову почали телефонувати. У жіночих голосах чув страх і збентеження. Після сьомого дзвінка зателефонував наміснику монастиря єпископу Агапіту і попросив дозволу бити у дзвони. Він, не вагаючись, дав благословення. За 5 хвилин з товаришем по кімнаті Андрієм були на дзвіниці.
Іван Сидор бив у дзвони до п'ятої ранку.
— Спочатку робили це з Андрієм. Дзвони розбудили й інших студентів. За кілька хвилин вони були біля дзвіниці. Дехто нам допомагав. Вагалися, в які дзвони бити. Вирішили — у великі, бо їх далі чути. У Михайлівському соборі б'ють у дзвони за допомогою інструмента карильйон. Щоб добути звук, треба бити по клавішах кулаками і колінами. Це важко, бо сили потрібно багато.
За 15 хвилин на кулаках почали з'являтися мозолі. Згодом лопалися. Хоч був у рукавицях, біль відчував. Тоді ні про що не думав. Лише молився Богу і просив дати мені трохи сил. Хотіли скликати якомога більше людей до Майдану. Вночі було дуже холодно, і там стояли мало мітингувальників. Лише на ранок зрозумів, що звук дзвонів не лише скликає людей, але й очищає їхні душі. Вранці на моєму телефоні було кілька сотень пропущених дзвінків і повідомлень. Писали з України, Америки, Португалії, Італії, Швейцарії та Польщі. Всі дякували. Дзвонили багато людей, які тієї ночі були на Майдані. Вони казали: "Коли почули дзвони, то страх відступив, з'явилася впевненість, що ми зможемо вистояти".
Батьки і дружина мною пишаються. Кажуть: "Навіть подумати не могли, що в цій ситуації ти вчиниш інакше". Вранці суглоби на пальцях розпухли і почали пекти ще сильніше. Тиждень не міг торкнутися до клавіш карильйона. На ранок хотілося спати, але не міг. Зразу ж пішов на Майдан подивитися, що там відбувається. Подобалася тамтешня атмосфера. Українці були привітні й ввічливі, готові жертвувати. Це ідеал християнства — так допомагати одне одному. Хотілося б, щоб так було і після Майдану.
Іван перепрошує. Має бігти на вечірню службу.
— Після Євромайдану багато хто повірив у Бога. Люди дзвонили і казали: "Раніше ніколи не молилися, бо не вірили в Бога. Після Майдану перестали бути атеїстами".
Іван закінчив навчання і став дияконом Михайлівського собору. З дружиною мешкає у гуртожитку на території монастиря.
6 
1
Коментарі