— У березні 2015-го Ваню призвали на службу. Рік і два місяці воював у Донецькій і Луганській областях. Був командиром відділення артилерійської розвідки, — розповідає 71-річна Зінаїда СТЕЦЕНКО із Фастова на Київщині про свого сина Івана ГРЕБІННОГО, 40 років. Коли повернувся додому, почав хворіти. Як інвалід АТО отримав у Фастові квартиру. Але пожити там не встиг. Страждав на вегетосудинну дистонію, анемію та гепатит. Лікувався чотири роки. 31 січня за ним справлять сороковини.
Іван Гребінний народився у селищі Салькове Гайворонського району на Кіровоградщині. Закінчив Дніпропетровський коледж машинобудування. Працював у технічній службі контролю Укрзалізниці. Після демобілізації повернутися на роботу не зміг, бо хворів.
— Характер у Вані був добрий і щирий, — розповідає Зінаїда Стеценко. — Жив зі мною, бо самому справлятися з хворобами було важко. Та і я боялася лишати його одного. Адже ночами бували нервові приступи. Лікарні стали для нього другою домівкою. Підлікується і повертається, а потім знову — у стаціонар. Останнім часом він лежав у Фастівській лікарні. За тиждень до відходу в нього виявили коронавірусну інфекцію. Перевели до Білої Церкви. Там він і помер.
Івана Гребінного поховали в Фастові. Не був одружений, дітей не мав. Крім матері, в нього залишився брат 50-річний Володимир.
3 
1
Коментарі