Тернопільський поет Іван Демчишин, 58 років, освідчився в коханні на склеєних шпалерах довжиною 67,5 метра. Зізнання подарував дружині Любі до 35-ї річниці шлюбу. Тепер сподівається потрапити до Книги рекордів України.
Досі найдовше освідчення належало письменнику Осипові Маковею, який сто років тому написав дівчині листа на 30 метрах паперу.
З Демчишиним ми зустрілися в редакції. Пропоную чай. Запитує, чи з бергамотом. Дізнавшись, що ні, ґречно дякує й починає ритися в лівій кишені сірого піджака.
— Знайшов! Це тобі, — простягає цукерку. — Щоби життя було солодким.
У письменницьких колах вас називають "А я собі подумав". Чому?
— Називають, — усміхається. — Бо я завжди міркую над чим треба і не треба. Й оповідання свої завершую так: "А я собі подумав...".
Чому ви освідчилися в коханні на шпалерах?
— Коли ще зустрічалися з Любою, читав їй вірші. Якось навесні 1970-го ми сиділи на лавці в парку імені Шевченка в Тернополі і дивилися на зорі. Між поцілунками я читав їй вірші. Тоді Любка запитала: чи зможу написати їй сотню таких ніжних слів? Та я п"ятсот готовий був написати! Але не написав жодного, навіть після одруження.
Образилася?
— Не знаю, але запам"ятала надовго. І якось нагадала, при синові, невістці, онукові — на кухні. Ще й запис на підтвердження своїх слів у дівочому щоденнику показала.
Купив на ринку сім рулонів і три пачки іспанських фломастерів
Я купив на ринку сім рулонів шпалер, по 12 гривень кожен, і три пачки іспанських фломастерів, по 7 гривень. В умовах глибокої конспірації творив три доби, спав по півтори години. Писав римовано й верлібром, склеївши їх. Освідчення зайняло 67,5 метра.
Коли з нагоди 35-ї річниці одруження за столом зібралися гості, Іван Миколайович попросив уваги. У руках тримав рулон.
— Читав 75 хвилин із маленькими перервами, щоб віддихатися, — згадує. — Усі мовчки слухали, а моя Люба навіть не сіла. Стояла і не зводила з мене очей. Коли закінчив, заплакала. Потім ми підрахували: я написав дві тисячі ніжних слів.
Пан Іван ділиться рецептом свого сімейного щастя: не можна брехати жінці, треба бути відкритими і не думати, що можна знайти когось кращого.
— Знаєте, що мені дружина пообіцяла? — пожвавлюється. — Рекордну кількість поцілунків, якщо потраплю до Книги рекордів.
Ну, то я піду, — встає він.
Куштую подаровану м"ятну цукерку. Гірчить тютюном. Отже, Демчишин курить.
1948 — народився у селі Нижбірок Гусятинського району на Тернопільщині
1954 — уперше одягнув костюм; пішов до школи
1961 — у районці надрукував вірш про сільського коваля
1962 — закохався у вчительку фізики: залишав їй на столі віршовані записки без підпису. Вона впізнала автора за почерком і після уроків насварила, але побажала успіхів у літературі
1966 — закохався в доньку редактора районки; уперше поцілувався
1967 — вступив до Теребовлянського культосвітнього училища на режисерське відділення
1969 — познайомився з майбутньою дружиною Любою на бавовняному комбінаті, де обоє працювали
1971 — відгуляли весілля
2005 — член Спілки письменників
Коментарі