— Я на базарі стояла, а син Саша крикнув, щоб бігла до хати. Сказав, що Лариска приїхала з села і відкриває наші ворота своїм ключем. Відчиняю двері, бачу, Ісаак на ліжку з племінницею. Вона на ньому зверху, її бікіні валяється на полу, а в нього труси на одному коліні. Я штору зірвала, думала бити. Але плюнула та й пішла.
Одеситка Надія Красильникова, 57 років, невисока повновида, зустрічає у дворі власної двоповерхової хати. Біля її ніг треться розгодований кіт Фідель.
— Кота треба зводити в музей, щоб побачив мишу, — сміється Надія. — Бо він у нас спеціаліст по нирках — тільки їх їсть.
Перший чоловік Євген помер. Хворів на рак. Надія лишилася сама із двома синами, 20-річним Русланом і на 10 років молодшим Олександром. В Одесі познайомилася з молодшим на 14 років курсантом військового училища кубинцем Ісааком Ромеро Еуфрасіо.
— Ісаак мав відслужити після училища шість років в кубинському війську, — розповідає Надія Іванівна. — 1989-го я поїхала за ним на Кубу. Синів лишила в мами на Вінниччині. Торби із собою везла непідйомні. Мама напакувала харчів, голландського сиру, меду, суху ковбасу. Щоб продати на Кубі, везла 80 пар тапок, дезодоранти, фарбу для волосся. Стою в порту Cиенфуеус біля Сантьяго, а Ісаака немає. Куди я з такими сумками? Бачу, праворуч схожий на Ісаака хлопець із дівчиною цілується. Думаю, як підійду, як гепну його по голові тією сумкою. Але, виявилося, то був не Ісаак. Він ще сміявся, мовляв, у його тата пів-Куби синів. Казав, що батько мав 38 жінок, там у них прийнято жити не розписуючись.
На острові прожила із чоловіком три роки.
— Там ніщета. Варять раз у день рис і їдять із бананами. По 380 грамів буйволячого м'яса на тиждень на людину виділяють. Із 5 років хлопчиків приписують до війська. У кожного висить у шкафу військова форма. Я працювала в морпорту на прийомці радянських суден. Як зайду на судно з Одеси, почую, що борщем пахне, плачу.
Щоб вижити, Надія продавала речі, які привезла з України. Виручила $7 тис., але чоловік забрав гроші й поклав у кубинський банк на своє ім'я.
— Коли отримала лист з України, що мама померла, а батько захворів, стала збиратися додому, — згадує Надія, потираючи рукою ногу. У неї пухне ліве коліно. — Уже на судно зайшла, бачу, мій Ісаак на велосипеді мчиться. Аж губи в нього сірі. Плаче, що для кубинця позор, коли від нього жінка йде. Значить, він поганий мужчина.
Я зустрілась із кубинським міністром оборони Раулем, братом Фіделя Кастро. Випросила, щоб чоловіка відпустили на 90 днів в Україну. На Кубу він не повернувся, хоч і дав розписку властям, що в Україні не лишиться.
Надія Іванівна повернулася в Одесу. Працювала головним агрономом у виноробному господарстві "Таїрово". Від роботи отримала земельну ділянку в Одесі. Коли вийшла на пенсію, торгувала овочами на ринку, була приватним підприємцем. Побудувала дім в Одесі біля моря. Ісаак працював зварювальником на базарі. 2004-го отримав український паспорт.
— Я прописала чоловіка в хаті. Узяла в кредит новий автомобіль. Я плачу кредит, а Ісаак гуляє. Він свинячі ніжки любив із рисом. Погодувала ввечері, стопку налила. Ісаак мені каже: "Я до кроликів піду". Думаю, чого б то ввечері? Заглядаю в сарай, а він там із жінкою. Але простила. А потім до мене племінниця Лариса з села приїхала, на морі відпочивати. Жила в хаті. Хіба ж я могла подумати щось на них? То ж моя родня.
Надія подала на розлучення. Ісаак від колишньої дружини хоче отримати 840 тис. грн.
— Він на базарі працює, у чеченця Хасана Гуруновича. Той йому юристку найняв, щоб хату відняла, — плаче Надія. — Автомобіль не встигла виплатити, але налетіла міліція і забрала евакуатором із двору. Віддали Ісааку. Він ні копійки за машину не заплатив.
На будинок Надії суддя наклав арешт.
— В Ісаака на Кубі трохи землі є, будинок, плантації з кофе і апельсинами. А чого це він зі мною не ділиться?
Ісаак Ромеро відмовився зустрітися з кореспондентом "ГПУ". У телефонній розмові сказав, що половину будинку в колишньої дружини відсудить.
В Ісаака і Лариси півроку тому народилася донька.
1 
1
Коментарі
6