"Я ненавиджу свою квартиру, бо живу з батьками. Остогидли їхні вказівки", — каже 47-річна Ірина Петрова з Луганська. Жінка 15 років працювала у Луганській обласній психоневрологічній лікарні N1. А потім почала писати еротичні оповідання.
Піднімаємося на п"ятий поверх і заходимо до 4-кімнатної квартири. Три кімнати займають батьки письменниці, одну — вона. Жінка зізнається, що збирається винайняти квартиру в місті Щастя, під Луганськом. Платитиме за неї 250 грн щомісяця.
У кімнаті Ірини стоять стара стінка та диван. На табуретці видно друкарську машинку "Ліствіца". На полиці — гіпсовий бюст Пушкіна.
— Його знайшов біля школи Руся, мій колишній цивільний чоловік. Як розходились, я собі цей бюстик забрала.
Кімната сильно пропахла тютюном. Стіни обклеєні білими аркушами. Господиня не хотіла витрачати гроші на шпалери:
— Три гривні — й стіни білі!
Під стіною до самої стелі поскладані книги:
— Це щоб батькам не було чутно, як я стукаю на машинці, — пояснює. Називати їхні імена жінка відмовляється. Каже, що вони не прочитали жодного її оповідання. Розмовляє письменниця тільки з матір"ю.
— Я — аристократка у 85-му поколінні, — говорить про себе. — Мої пращури жили в Луганську з першого його дня. Прапрапрадід працював на заводі Гаскойна. А дід організував у місті перший драматичний театр.
Тексти Ірина набирає на машинці. Комп"ютера не купує. Адже з ним відпаде потреба ходити до інтернет-кафе.
— А там я знаходжу багато друзів. Познайомилася, наприклад, із археологом Олексієм Бритюком. Недавно дзвонила йому. Попросила, аби допоміг знайти дещо в Інтернеті.
1983-го Ірина Петрова закінчила психологічний факультет Московського університету. Розповідає, що школяркою прочитала в журналі "Ровесник" інтерв"ю з якоюсь шведкою-психологом. Ця жінка її вразила. За розподілом Ірина працювала психологом на заводі в місті Демитровоград. А тоді повернулася до Луганська.
Пиячив, жер і тринькав мої гроші
— Мріяла працювати в психушці, спостерігати за хворими. Саме таку роботу запропонували.
У лікарні Ірина працювала 15 років. Згодом почала писати: спочатку — статті, пізніше — еротичні оповідання. Друкує їх у російських та українських еротичних виданнях.
— За чотири публікації в журналі "Ночные искушения" отримала лише 340 гривень, — скаржиться і запалює другу цигарку. За кілька хвилин — третю. Дістає із шафи пачку журналів з оголеними дівчатами. Розповідає про перше оповідання. Його надрукували 1995-го в західноукраїнському виданні "Пан+пані".
Звідки взяли сюжет?
— Героями часто обираю своїх ворогів, — зізнається Ірина. — Мала одруженого коханця Юрія. Працювали разом у лікарні. Два місяці у нас був бурхливий секс. Наступні чотири роки ми з"ясовували стосунки. Якось він запросив мене до готелю. Після любощів із-за штори вийшов його друг. Не називатиму його імені, це відома в Луганську людина. Чоловіки хотіли влаштувати груповуху. Я відмовилася.
Чому обрали жанр еротичного оповідання?
— Щоб заробити гроші, — пояснює. — Мої герої — звичайні люди. Секс буває не лише на шовкових простирадлах. А й на брудному дивані, у ліфті, на столі з немитим посудом.
Перераховує назви деяких оповідань: "Секс-міна", "Матрьонін х...", "Незакінчена флейта для мелодії", "Понісся Х** на дискотеку".
Як вашу творчість оцінюють друзі?
— Хто себе впізнає, тим подобається. А чиї недоліки гіперболізую, ті лаються.
Коханого чоловіка маєте?
— Жила чотири роки з одним музикантом. Але то була домашня тварина. Пиячив, жер і тринькав мої гроші.
А хороші чоловіки у вашому житті були?
— Та повно. Ось узяти хоча б Андрія Стовера. Він письменник. Мешкає у Харкові. Ми дружимо вже 30 років. А Олексія Блюмінова, редактора "Вечірнього Луганська", я знала ще хлопчиськом у спортивних штанях та з лупою в голові.
Це — друзі. А першу любов пам"ятаєте?
— Батьки запрограмували мене жаліти всіх, хто цього потребує. У десятому класі закохалася у двієчника з неблагополучної родини. Він весь час скиглив. На жаль, я можу любити лише чоловіків, яких треба жаліти.
Ірина Євгенівна лагідно проводить рукою по клавішах друкарської машинки:
— Вона мене годує вже 9 років.
1960, 28 січня — Ірина Петрова народилася в Луганську, єдина донька в родині
1983 — закінчила факультет психології Московського університету
1984–1999 — працювала в Луганській обласній психоневрологічній лікарні N1
1992–1999 — працює ще в Центрі сім"ї та шлюбу при Луганській обласній психоневрологічній лікарні
1995 — надрукувала перше еротичне оповідання у газеті "Пан+пані"
1995–1999 — жила у цивільному шлюбі з музикантом Русланом
1999–2007 — пише еротичні оповідання для журналів "Радости и печали", "Ещё", "Ночные искушения"
2 
1
Коментарі
8