— Я ж військовий льотчик, інструктор зі стрибків із парашутом. До 1988-го понад 800 стрибків мав. Відчуття вільного польоту, можна сказати, проїлося. А потім на параплані розбився, ноги паралізувало, того відчуття захотілося, — розповідає тернополянин 52-річний Олександр Башта.
Він — інвалід першої групи. Пересувається на візку. Тиждень тому, уперше після аварії, стрибнув із парашутом. Їздив на аеропорт піді Львовом із сином Олександром, 21 рік, та його другом.
— Відчуття — супер-супер. Словами не передати, — розповідає телефоном. — Правда, завтра зализуватиму рани після того задоволення. Певне, ногу зламав. Стрибали з 3200 метрів — 30 секунд вільного польоту. Коли парашут відкривають, на все тіло динамічне навантаження йде. А я ж ніг не контролюю — вони почали як дурні теліпатися. Інструктор, з яким стрибав у тандемі, й оператор, який то знімав, перелякалися.
Олександра-старшого покладуть до ортопедичного відділення обласної лікарні. Оперуватимуть ногу.
— Але я на тому не зупинюся. Як відживу, то попробую сам стрибнути. Треба сконструювати візок з амортизаторами, і тоді приземлитися можливо. Сучасний парашут-крило дозволяє це фактично на нульовій швидкості.
Башта має особняк у приватному секторі Тернополя. Із другом виготовляють меблі. Грає у великий теніс і вирощує декоративних риб у басейні на подвір'ї.
2 
1
Коментарі