Черкаска 31-річна Інна Левченко з шістьома доньками втекла із сирійського міста Хомс через громадянську війну, що триває там понад півроку.
12 років тому Інна виїхала в Хомс до чоловіка Бадра. Із його батьками жили в 5-кімнатній квартирі.
— Війна почалася всередині березня. Людей арештовують на вулицях, садять у тюрми. Не дозволяють збиратися більш як чотирьом, навіть на п'ятничні молитви. Після арешту тіла людей знаходять без нігтів і очей, голови побиті цвяхами. Знущаються, мовляв, хочеш демократію, проти президента, ось тобі за це. Був випадок, що хлопчину облили бензином. Матері пригрозили, що спалять, якщо не скаже, де переховує повстанців.
За півроку я разів 15 дзвонила в наше посольство, щоб вивезли в Україну. Востаннє, коли вже стріляли по наших вікнах. У посольстві дали мобільний номер консула Євгена Євгенійовича. У шоковому стані набрала його й кричу зі сльозами: "Вывезите меня отсюда к чёртовой матери. Они уже детей расстреливают". Через дві доби сказали, що для нас є авіабілети.
В одній із кімнат чути гуркіт, щось упало. Інна здригається.
— Ні я, ні діти не можемо звикнути, що тут не стріляють. У Сирії дотепер перестрілки, школи не працюють. Повертатися туди не хочемо.
На кухню забігає смуглява Фатма. Сідає до матері на коліна. Інна пригощає її печивом.
— Дай чай, — просить російською.
— Тут у дітей проблема зі школою. Старші розмовляють лише арабською. З українською пообіцяли допомогти в місцевому університеті, там викладають арабську.
Із Бадром Інну познайомила її подруга. У 1990-х він навчався в Черкасах на програміста.
— Винаймав по сусідству з подругою квартиру. Ми два роки зустрічалися, потім жили не розписані. На шлюб треба було взяти дозвіл із Сирії, від його батьків. Коли народилася донька, я прийняла іслам. 1998-го Бадр закінчив навчання, я була вагітна другою дитиною. Поїхала із ним, щоб не тикали пальцями, що нагуляла дітей.
Рідні чоловіка сприйняла Інну насторожено.
— Боялися, бо у свекрухи брат одружений із болгаркою, вона сварлива. Додому приїхали о п'ятій ранку. Дві менші сестри і троє братів чоловіка вийшли на мене подивитися. Зарізали на мою честь барана, приготували обід для родичів-чоловіків. А вже ввечері для жінок. Спочатку нікуди не випускали, навіть із дитиною на прогулянку. Подихати свіжим повітрям виводили на балкон. Боялися, що мене вкрадуть.
Із доньками 15-річною Альєю, 13-річною Мар'ям, 12-річною Бушрою, 8-річною Бдур, 4-річною Фатмою і Дуа, 1,5 року, Інна прописалася в материному будинку в селі. Живуть у Черкасах у родичів. У 3-кімнатному помешканні — 14 людей: дві сестри з чоловіками та троє племінників Інни.
Дуа в рожевій кофті та памперсі під колготками тягне за передню лапу рябого кота Кузю.
— Старші дівчата Кузю бояться. У нас там рідко можна побачити кота чи собаку, — каже Інна.
Жінка звернулася по допомогу з житлом до депутата обласної ради Юлії Воєводи. Фото біженців виклали в інтернеті.
— Тепер нас упізнають на вулиці. Дехто каже, що тут і своїх бомжів вистачає.
Четверо старших дітей прийняли у школу №5. Дозволили сидіти в класі в хустках. 10-класницю Алью через проблеми з мовою перевели на два класи нижче, а Бдур — із другого в перший.
До Інни приїхав чоловік Бадр. Останній рік у Сирії він залишився без роботи. Після від'їзду дружини переховувався в родичів, доки ті змогли вивезти його в аеропорт.
— У паспорті Бадра зробили помилку. Прізвище не Акаб, а Окаб. Через це тут зможе побути лише три місяці. Щоб виправити помилку, потрібно повернутися в Сирію.
Інна Левченко оформила допомогу від держави на найменшу дитину і як багатодітна мати. Отримує 2 тис. грн. Червоний хрест допомагає їй одягом і продуктами.
3 
1
Коментарі
2