26-річна киянка Інна Коваленко називає себе чайлдфрі — людиною, яка добровільно погодилася на бездітність. Півтора року тому жінка стерилізувалася. Фотографуватися відмовляється. Боїться, що інтерв"ю прочитає мати, яка живе в містечку під Києвом.

— У неї хворе серце, — жінка збиває попіл із цигарки. Вона невисока, худа, коротко стрижена, із пірсингом у носі. Джинси заляпані фарбою для волосся — щойно фарбувала клієнтку в перукарні. Говорить суржиком. Сидимо на лавці в парку в районі Борщагівки. У будинку поряд Інна винаймає кімнату.

— Що батько скаже — мені по фіг, він років п"ять не просихає, — відкриває ключем пляшку пива. — А маму жалко. Вона мене все-таки 26 років ростила. Коли приїжджаю додому, завжди плаче. І їду — плаче. У родині було четверо дітей, я найменша. Мати хотіла зробити аборт, але було вже пізно. Батько постійно докоряв, що я — зайвий рот. По малолєтці вкрала в мами з гаманця якісь копійки. Так вона сказала: "Краще б я зробила аборт".

Каже, що ніколи не хотіла мати нащадків.

— Якщо дітей у родині багато, і ти менший — то це жодної нової шмотки, все обноски, — затягується цигаркою. — Нормальний хлопець на тебе не гляне, бо в тебе чоботи сестрині, пальто мамине, шалик сама собі в"язала і пакет замість сумки. Не подобаються мені діти, вся ця слина. А навчаться ходити — вічно розбиті коліна, ідіотські питання, чого трамвай червоний.

Повз нас проходять дві матері з немовлятами у візочках. Інна спльовує в їхній бік.

— У мене було багато чоловіків, які хотіли від мене дітей. За одного ледве не вийшла. Він киянин, бізнес невеличкий має. Казав, що мріє про дівчаток, схожих на мене. Але Сірьожа був звихнутий на своїй матері. Сказав, якщо одружимося, то житимемо з нею. Хоча міг купити їй квартиру. Я уявила весь той дурдом і відмовила.

Батько мені постійно докоряв, що я — зайвий рот

Про стерилізацію вперше Інна подумала в 24 роки.

— Тоді мій старший брат Ігор одружився. Наша невістка Свєта ледве не померла при пологах. Народжувала в "Ісіді". Брат сказав, що в державний роддом її не пустить. Ну і шо? Кучу грошей вбахали, досі борги роздають. Дитя хворіє, в нього алергія на котячу шерсть і куча болячок. Невістка ніде не працює. Брат заробляє копійки, сидить на шиї в матері, я баксів 200 щомісяця привожу. Щоб у Києві народити дитину, треба мінімум тисяча доларів. А виховати — статок. У мене таких грошей не буде ні тепер, ні в 35.

5 лютого 2007 року Інна стерилізувалася в одній із київських клінік.

— Це як рішення про суїцид, — ледь червоніє. — У моєї подружки мама гінеколог. Я заплатила 300 баксів їй і медсестрі. Вони не відмовляли, бо бабло пабєждаєт добро. Думала, що різатимуть живіт, а так вона просто годину возилася, крові не було взагалі. Ні разу не пошкодувала про своє рішення. Стала кращою коханкою, чуттєвішою, бо не переймаюся, що можу завагітніти. Можу поїхати у відпустку, куди хочу і коли захочу. Гроші витрачаю на себе. Єдина проблема — я віруюча, ходила в церкву тут поряд, — киває головою в глибину парку. — Востаннє батюшка відмовився висповідати. Сказав, що церква ставиться до стерилізованих жінок як до гомиків.

Після стерилізації в Інни було троє чоловіків, із жодним взаємини не склалися.

— Люблю старших, а вони хочуть дітей. Як тільки бачу, що заводить про це розмову, збираю речі та йду. Коли розходилися з одним, він сказав: "Дура ти, спочатку народила б чи шо. Ти ж тепер неповноцінна". Останні півроку живу з 31-річним В"ячеславом. Він працює консультантом в автосалоні.

1982, 19 жовтня — Інна Коваленко народилася на Київщині

2000 — закінчила перукарські курси

2006 — уперше подумала про стерилізацію

2007 — стерилізувалася

2008 — почала зустрічатися із В"ячеславом

×