Із журналістом і письменником 57-річним Марком Котлярським зустрічаємося в Холоні, передмісті Тель-Авіва. Бесідуємо на лавці. Марк кладе на землю помаранчевий кульок зі свіжою пресою.
Ізраїльський конфлікт може повторитися на Донбасі?
— Я не знаю всіх обставин вашої ситуації, тому давати якусь оцінку складно. В Ізраїлі ставлення людей до українського конфлікту різне. Не можу зрозуміти, чому два великі, чудові народи між собою воюють. Світ з'їхав з глузду. Мене так само запитували: хто винен у конфлікті між азербайджанцями й вірменами? Сподівалися почути, що вірмени — потвори. Але насправді винні завжди дві сторони.
Говорячи, що світ збожеволів, маєте на увазі події в Україні та в Ізраїлі?
— Події всюди. Подивіться, куди дійшла Європа зі своєю політкоректністю. Або Америка. Лише через те, що вона велика й могутня, дозволяє собі вказувати іншим, як жити. Скажімо, в Іраку. Хіба ви знаєте, як там хочуть жити люди? Ви знаєте їхню ментальність, звичаї? Близький Схід — це не західний супермаркет. Це базар. Але американці з британцями кажуть: має бути демократія. Яка демократія, якщо там досі феодальний устрій, а вся влада — у кланів?
Мене хвилює те, що буде з Ізраїлем. З 1990-го пережив тут п'ять воєн. Війна в Перській затоці, з Ліваном, конфлікт із палестинцями. Але, незважаючи на постійні збройні конфлікти, Ізраїль належить до двадцятки найрозвинутіших держав світу. Бюджет країни — 90 мільярдів доларів. Розвиваються аграрний сектор, комп'ютерні технології, медицина, культура, туризм.
Усе, що є в Ізраїлі — найвищої якості. Країна посідає перше місце за кількістю інноваційних компаній. Їх тут 3,5 тисячі, хоча населення — лише сім мільйонів. Євреї динамічні. Якщо десь є можливість себе проявити і заробити, продати чи показати — там ізраїльтяни.
Як ставляться ізраїльтяни до війни з Палестиною?
— Скільки існує Ізраїль — стільки тут тривають війни. Там, де два євреї — там три думки й чотири партії. Є люди, які вважають, що війна не потрібна, є ті, хто за неї. Інші кажуть, що треба трохи повоювати в Секторі Гази й вийти з нього. В одному ізраїльтяни сходяться: довго воювати вони не хочуть. Загибель навіть однієї людини викликає багато негативних емоцій. Першим загиблим солдатом у недавній воєнній операції був американець. Родичів тут не мав. Заклик провести його в останню путь розмістили в соцмережах. На похорон прийшли 30 тисяч людей.
Життя без воєн тут можливе?
— На жаль, ні. Порозумітися не вдасться, доки цей нещасний палестинський народ живе погано. А живе він так не тому, що їх притісняє Ізраїль, а тому, що ним керують бандити з ХАМАСу. Їм потрібна напружена ситуація, бо так можуть "доїти" Європу. Завищуючи кількість загиблих, хамасівці отримують гроші на відновлення Гази. Частину коштів кладуть у кишені, частину — на будівництво тунелів і закупівлю ракет. Верхівка ХАМАСу — це найбагатші люди на Близькому Сході. Статок відомого дядечка Ясіра Арафата (екс-президент Палестинської автономії. — "ГПУ"), за даними британської газети "Санді Таймс", 1996 року становив 14–16 мільярдів доларів.
Близький Схід — не лише війна, а й бізнес. Це наркотики, валюта, контрафактні товари, гроші від Європи. За останні виплати можна було би створити 25 нормальних Палестин із лікарнями, школами й дитсадками. Я був у Газі й бачив табір біженців. Це нещасні люди. А неподалік, за пагорбом, живе верхівка Палестини. Там мармурові вілли з басейнами, фонтанами, не здивуюсь, якщо із золотими унітазами. Такі собі маленькі Януковичі.
Кілька років тому Євросоюз влаштував перевірку, на що витрачають його кошти. Але цю справу тихенько зам'яли, бо виявили гігантські розтрати. Втім, і після цього допомога не припинилася. Є підозра, що частина грошей через офшори повертається назад у Європу. Говорити про мир нема з ким. Є Рамалла, якою керує Абу Мазан (нинішній президент Палестини. — "ГПУ"). Є Газа, якою керує ХАМАС. Вони ворогують, хоч формально і в мирі. А є ще непідконтрольні нікому терористичні угруповання.
Який вихід бачите?
— Є три можливі варіанти розвитку подій. Перший — Ізраїль заходить у Газу, повністю зачищає територію і на якийсь час там залишається. Це може призвести до колосальної крові. ХАМАС просто так не здасться, і точно поставить під кулі мирне населення. Солдат ізраїльської армії розповідав, що хамасівці під час прямих сутичок прикриваються дітьми. Прив'язують малечу до живота — і вперед.
Другий варіант — передати Газу під контроль НАТО. Але НАТО ніде себе особливо не проявило. Щойно "блакитні каски" бачать складнощі, вони швиденько змиваються.
Третій варіант — усунути ХАМАС і ввести в Газі правління Абу Мазана. Але й це нереально, бо Абу Мазан — слабкий керівник. Він і своєю частиною ледве керує, а ХАМАСом взагалі не зможе. Там настане цілковита анархія.
Ситуацію можна владнати лише у випадку, якщо світова спільнота нарешті дотумкає, що потрібне палестинське утворення, яке перебувало б у чітко окреслених кордонах. Треба відійти від марень типу "одна земля — дві держави". Створити окрему державу Палестина, залити в неї мільярди, що європейці дають зараз — і хай будують собі арабську Швейцарію. Це єдиний шлях, який веде до миру.
А на якій землі це робити?
— Є чудовий варіант — Синайський півострів. Він напряму сполучений із Газою. А поселення із Західного берега Йордану хай перенесуть туди. Ізраїль може заплатити за це, чи навіть збудує міста.
"В Ізраїлі не дають жити, але вмерти теж не дадуть"
— Коли починаються воєнні операції, в Тель-Авіві нема паніки, працюють ресторани. Люди тут налаштовані на позитив, — розповідає Марк Котлярський. — Як тільки починається війна — забуваються всі образи, разом збираються праві й ліві. В Європі, на все, що відбувається за межами приватного простору окремої людини, начхати.
Я повертався якось увечері з бельгійського Антверпена до Брюсселя. На трасі побачив, як із сусідньої смуги на зустрічну викинуло машину. Там була молода сім'я — мати, батько, двоє дітей. Жінці дверцятами притиснуло ногу. Ми одразу викликали лікарів і поліцію. Приїхали за півгодини. За весь цей час ніхто на трасі не зупинився й не поцікавився, що відбувається. Хоча проїжджали купа машин. Всі думали традиційно: "Приїде поліція і в усьому розбереться. Мені по барабану, я плачу податки". В Ізраїлі цього нема.
Є такий жарт: в Ізраїлі не дають жити, але вмерти теж не дадуть. Якщо нещасний випадок — збирається юрба, хтось викликає лікарів, хтось приносить воду. Якось при мені машина зіткнулася з мотоциклом. Мотоцикліст перелетів через авто, впав і знепритомнів. Хтозна-звідки на порожній вулиці одразу взялися люди. Один релігійний чоловік зняв із себе чорний піджак, став на коліна над постраждалим, і тримав піджак, доки не приїхала "швидка".
2 
1
Коментарі