— Коли зателефонувала в дитячий будинок, почула: "Вас не тривожить, що вони чорненькі?" А що, чорненьким діткам не потрібні мама і тато? Так їм і відповіла, — каже 35-річна Олена Ступак із Луцька. Вона з чоловіком 45-річним Андрієм п'ять років тому всиновили двійнят Катерину та Артема. Мають темну шкіру та африканські риси обличчя. Народилися за 200 км від Миколаєва. Про їхніх батьків нічого не відомо.
— Хотіла другу дитину. Але здоров'я не дозволяло. Спроба завагітніти штучно була невдалою. Вирішили всиновити. Була готова до цього давно. Чоловік вагався, — розповідає по телефону Олена .
У Луцьку й Рівному дітей було важко знайти. Якщо до сиротинця хоча б раз на півроку навідуються позбавлені батьківських прав мати чи батько, дитину не віддадуть. Через базу даних в інтернеті знайшли наших двійнят у Миколаєві. Їм було по півтора року. Катя важила 5 кілограмів. Артем — на два більше. Чоловік як побачив таких крихітних, зразу сказав: "Ми їх забираємо".
Хлопчик був слабкий, не ходив, мав атрофовані м'язи. Пішов через кілька місяців після курсів масажу.
Зараз двійнятам по 6 років. Подружжя має рідну доньку 17-річну Надію.
— Дітям розповіли, що ми їх усиновили. У ранньому віці сприймають це нормально. Все одно підростуть і запитають, чому в них інший колір шкіри, — продовжує жінка. — З їхньою появою все змінилося. До цього життя здавалось одноманітним. А тепер то в садочок, то в Палац учнівської молоді, у басейн. Часом Катруся каже мені: "Треба знайти ту маму, щоб вона побачила, які ми в тебе красиві та слухняні".
Чоловік Олени працює на СТО. Живуть у двокімнатній квартирі. Купили хату в селі. Роблять ремонт.
— Будемо там жити, — додає жінка. — Якби мали більше місця, ще б одного синочка взяли. Бо Артемчик каже до сестер: "Вас дві дівчинки. Вам добре. А я один хлопчик".
2 
1
Коментарі