Ексклюзиви
Понеділок, 08 вересня 2008 16:57

Григорій Попик вибрав дружину за фотографією

Автор: фото: Павло ВОЛЬВАЧ
  У рідне село Діброва у Збаразькому районі на Тернопільщині Григорій Попик повернувся у 1955-му — після восьмирічного заслання на Колимі
У рідне село Діброва у Збаразькому районі на Тернопільщині Григорій Попик повернувся у 1955-му — після восьмирічного заслання на Колимі

Григорій Попик, 83 роки, просить показати посвідчення. Уважно розглядає його без окулярів. Потім запрошує до хати.

— Дивись, діду, а то знову дадуть 25, — жартує дружина Марія, 72 роки. Поправляє квітчасту хустку. Григорій Іванович у синій сорочці, чорних штанях і трохи запилених черевиках. Подружжя повернулося з коханівської церкви, що за 8 км од їхнього села Діброва Збаразького району на Тернопільщині.

— Я член ОУН з 1942 року, — розповідає Попик. Поруч за стіл сідають дружина й син Володимир. — Ішли в організацію добровільно, ніхто не заставляв. У селі спочатку була мельниківська організація, потім перейшли до бандерівців.

1943-го Григорія Попика вивезли на роботу до Німеччини. Працював на тартаку в селі Мартбібарт-Шамфельд.

— Нас було 13 хлопців з України. Німці такі забучавлені, крепечі. А нам по 17 років, а треба здорові колоди носити 10 годин. Пайка — 400 грамів хліба на день, — згадує.

По війні чоловіка направили в Донбас на шахту, рік працював бурильником. Потім заслаб на жовтуху й відпустили додому.

— У Діброві діяло повстанське підпілля. Я мав псевдо "Бистрий". Розносив листівки по селах. Навіть англійські шинелі, запаковані.

— Зброю мали? — цікавлюся.

— Дали "бельгійку" — гвинтівка така. Вона була вища за мене. Я ж невисокий — метр 65. І три всього патрони. Один — для себе, в разі чого. А просто так не мав вистрілити ніхто. Мабуть, хтось на мене доніс. Прийшли з вечора, облава. Зробили обшук. Знайшли листівки. У лісі ж мали машинки друкарські, навіть газети друкували.

Попика засудили до 25 років ув"язнення і п"яти — позбавлення прав. Покарання відбував на Колимі, працював у шахті.

— Пізніше на засланні був щекотуром на будові елєктростанції. Важив не більше 40 кілограмів. Заслаб, якісь гулі повилізали. У лазарет поклали, — веде далі. — Прийшов врач, без нічого гулю розрізав. Замастив, три дні побув — і на роботу! Вилізли ще гулі. Тоді вже положили в лікарню. Там давали рибжир.

Каже, в таборі найбільше було українців. А ще — естонці, литовці, латиші, китайці:

Прийшов з тюрми в одній куфайці

— Естонці — делікатний народ. Крупнокаліберні такі, їм не хватало пайка. Вони найшвидше вмирали. 1953-го помер Сталін, став Малєнков. Уже не давали пайка, а хліб був на столах. Почали нам платити якусь частину зароблених грошей.

1955-го повернувся до рідного села.

— Кругом позасуджувані, вивезені — котрий як куркуль, котрий як упівець. Але були й активісти, що під вікнами стояли: чи хто до мене не заходить?

— Але жити на батьківщині дозволили?

— Убивства не мав, то дозволили, — докидає дружина.

— Як познайомилися?

— Так вона через одну хату жила, — усміхається Попик. — Батьки мені прислали пісьмо, а там вона з ними сфотографіровна. Я глянув — підходяща. Мені вже було 31, коли вернувся. А їй — 20.

— Батько подивився по дівках, яка найкраще сапає, й до мами вчепився, — жартує Володимир, 51 рік.

— Може, я втручаюся не в своє діло, — перепрошує Марія. — Тоді за любов було трудно казати, що вона навіть така існує. У нас батька забило на фронті. Мама осталася з двома дітьми: в мене ще молодша сестра є. То я закінчила сім класів і пішла в колгосп. Там не давали ані грошей, ані зерна. Я мала 17 років, і мені дали 5 гектарів буряків. Він прийшов з тюрми в одній куфайці. А тепер люди говорять: біда за України! Столи вгинаються, вбираться не знають уже в шо — і біда!..

Григорій Попик отримує 700 грн пенсії. Іще 50 йому доплачують як ветеранові ОУН-УПА. Каже, що тричі отримував грошову компенсацію з Німеччини за підневільну працю.

— Не всьо я вам вірю, — раптом насуплюється чоловік. — Бо ви є за Януковича!

Пояснюю свої погляди. Господар заспокоюється. Цікавлюся, кому з політиків симпатизує.

— За Юльку голосував, — відказує Григорій Іванович. — Вона розоблачила, що половину грошей, що в Криму флот стоїть, нам Росія не платила.

Родина Попика має 8 га землі. Обробляють їх трактором ЮМЗ-6.

— Три гектари батько сам порає, — зауважує син Володимир. — Оре, культивує...

— Ще щоб жінка молодша була! — додає Григорій Іванович.

Випиваємо по чарці.

— Я можу сказати тіко таку свою думку, — каже вже на порозі господиня. — Ну невже в державі немає таких патріотів, які душу поклали б за ту Україну, а не за гроші?

1925, 25 квітня — Григорій Попик народився в с. Вербовець, нині Лановецького р-ну Тернопільської обл.
1948 — засуджений до 25 років
1955 — звільнився з ув"язнення на Колимі
1956 — одружився з сусідкою Марією Іванчук
1957 — з"явився на світ син Володимир
1985 — вийшов на пенсію
2007 — народився правнук Андрій

Зараз ви читаєте новину «Григорій Попик вибрав дружину за фотографією». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода